Йов. Фальшива вага

Відразу за ринком вони застали коней, як і казав той чоловік. Не менше ніж три дні до кордону, бо слід уникати залізниці. Дорогою з'ясувалося, що Шемар'їн супутник докладно знає ці краї. Він давав це зрозуміти, хоча Шемар'я нічого й не питав. Він показував на далекі дзвіниці й називав села, до яких вони належали. Він називав двори, і маєтки, й імена їх власників. Він часто з'їздив із головної дороги і дуже скоро вже орієнтувався на вузьких шляхах. Складалося враження, що він іще наостанок хоче познайомити Шемар'ю з вітчизною, перш ніж молодий чоловік подасться на пошуки нової. Він на все життя сіяв у Шемар'їному серці тугу за рідним домом.

За годину перед північчю вони дісталися до прикордонного шинку. Була тиха ніч. Шинок стояв у ній єдиним домом, дім посеред тиші ночі, німий, темний, із позачинюваними вікнами, за якими не вгадувався жоден порух. Мільйони цвіркунів невтомно оточували його своїм сюрчанням, шепіткий хор ночі. Поза тим їх не тривожив жоден голос. Плаский був цей край, усіяний зорями обрій оточував його бездоганно круглим, темно-синім колом, тільки на північному сході перебитим яснішим пасмом, як синій перстень навколо шматка оправленого срібла. Пахло далекою вогкістю боліт, що прослалися на заході, і повільним вітром, що її приносив. «Гарна, справжня літня ніч!» — сказав Каптураків посланець. І вперше, відколи вони були вдвох, він зволив заговорити про свій промисел: «У такі ясні ночі не завжди легко перейти на той бік. Для наших справ дощ значно бажаніший». Він збудив у Шемар'ї легенький страх. Оскільки шинок, перед яким вони стояли, був німий і закритий, Шемар'я навіть не надав йому значення, аж поки слова супровідника нагадали йому про його намір. «Заходьмо!» — сказав він як хтось, хто не хоче довше відсувати небезпеку. «Нема чого спішитися, і так доведеться довгенько почекати!»

Але все-таки підійшов до вікна і тихенько постукав у дерев'яну віконницю. Двері відчинилися, випускаючи широкий струмінь довгого світла на нічну землю. Вони увійшли. За шинквасом, просто в світловому кружалі лампи, що висіла, стояв господар і кивав їм, вітаючись, на підлозі навпочіпки сиділи кілька чоловіків і кидали кості. За одним зі столів сидів Каптурак із якимось чоловіком в однострої вартового. Ніхто не підвів голови. Чутно було перестук костей і цокання настінного годинника. Шемар'я сів. Його провідник замовив випити. Шемар'я випив горілки, йому стало гаряче, зате спокійно. Безпеку він відчував тут таку, як ніколи; він розумів, що це одна з тих рідкісних годин, коли людині слід творити свою долю не менше, ніж тій великій силі, яка її призначає.

Невдовзі після того, як годинник вибив північ, ляснув постріл, твердо і гостро, з відлунням, що поволі стихало. Каптурак і вартовий підвелися. Це був умовлений знак, яким постовий давав зрозуміти, що нічна перевірка прикордонного офіцера закінчилася. Вартовий зник. Каптурак наказав усім вирушати. Всі мляво повставали, позавдавали на плечі клунки та валізки, двері відчинилися, вони по одному висипалися в ніч і рушили до кордону. Спробували були співати, хтось їм заборонив, то був голос Каптурака. Незрозуміло було, звідки він долинає: з передніх рядів, ізсередини, ззаду. Тож вони мовчки крокували крізь щільне сюрчання коників і густу синяву ночі. Десь за пів години Каптураків голос наказав: «Лягай!» Вони попадали на вогку від роси землю, лежали непорушно, притиснувшись серцями, що несамовито калатали, до мокрої землі, прощання сердець із вітчизною. А тоді їм наказали встати. Вони підійшли до неглибокого широкого рову, якесь світло зблиснуло зліва від них, то було світло постової будки. Вони перебралися через рів. Суто задля годиться, не цілячись, прикордонник вистрелив їм навздогін із рушниці.

«Перейшли!» — закричав якийсь голос.

Цієї миті небо на сході проясніло. Чоловіки обернулися до батьківщини, над якою, здавалося, ще лежить ніч, а тоді знову повернули назустріч дню і чужині.

Хтось затягнув пісню, всі підхопили, співаючи, рушили вони в дорогу. Лише Шемар'я не співав. Він думав про своє найближче майбутнє (його статки складали два рублі); про ранок удома. За дві години там устане батько, промурмотить вранішню молитву, прокашляється, прополоще горло, підійде до миски з водою і сполоснеться. Мама роздує самовар. Менухим пролепече щось у ранок, Міріям заходиться вичісувати клапті білого пір'я з чорного волосся. Все це Шемар'я бачив так виразно, як не бачив ніколи, живучи вдома і сам будучи частиною домашнього ранку. Він мало що чув спів інших, і тільки його ноги підхопили той ритм і марширували під нього.