Мовчання ягнят

– Господи помилуй.

– Скинула з постаменту будку «Фотомат»[36], аж скло повилітало. То хлопака з «Фотомату» вибрався назовні та подався геть, наче стуманілий. Довелось тримати йо’ подалі від дороги.

– А щоб мене грім побив. То що сталося з нею потім?

– То що сталося з чим?

– З машиною.

– То я сказав Бадді Сіпперу зі звалища старих автівок, що він може забирать її за п’ятдесят баксів, як сам по неї приїде. Ма’ть, він розібрав її на запчастини.

– А ви не могли б підказати мені його номер, містере Бардвелл?

– А нащо вам здався Сіппер? Якщо хтось і має отримать із цього зиск, то ті’ки я.

– Я розумію, сер. Просто до п’ятої вечора я виконую те, що мені накажуть, а наказали знайти машину. То ви маєте його номер, якщо ваша ласка?

– Не знайду свого записника. Уже давно десь загубивсь. Самі знаєте, як воно з тими онуками. Телефон вам назовуть в центральній довідковій, то контора «Звалище Сіппера».

– Красно дякую, містере Бардвелл.

На звалищі підтвердили, що з автомобіля вийняли все начиння та спресували його в куб для подальшої переробки. Старший майстер підняв записи й зачитав Старлінг серійний номер машини.

«Ах ти ж срака-кочерга», – подумала Старлінг, яка не встигла відійти від говірки. Глухий кут. Ось і маєш валентинку.

Старлінг притулила голову до прохолодної скриньки для монет у телефонній буді. Притискаючи книжки до стегна, Арделія Мепп постукала пальцем у двері й подала Кларіс апельсинову газованку «Краш».

– Красно дякую, Арделіє. То я маю зробить іще один дзвінок. Якщо вчасно впораюсь, то наздожену тебе в кафетерії, о’кей?

– А я так сподівалася, що ти позбудешся цього жахливого акценту, – відповіла Мепп. – Почитай спеціальну літературу. Особисто я ніколи не вдаюся до колоритних говірок свого рідного міста. Якщо будеш так гуторити, подруго, то люди скажуть, що я воджуся з вар’яткою.

Мепп причинила двері телефонної будки.

Старлінг вирішила, що їй треба спробувати дістати більше інформації від Лектера. Якщо вона призначить зустріч заздалегідь, то буде більше шансів, що Кроуфорд дозволить їй повернутися до лікарні. Вона набрала номер доктора Чилтона, але не змогла прорвати оборону секретарки.

– Доктор Чилтон зайнятий зі слідчим і помічником окружного прокурора, – сказала жінка. – Він уже говорив із вашим керівником, і йому нема про що з вами розмовляти. До побачення.