Мовчання ягнят
- Автор: Харрис Томас
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 978-617-12-1591-7, 9786171215900
- Переводчик: Анастасия Рогоза
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Мовчання ягнят». Краткое содержание книги:
У перший день навчання в Академії його написав на дошці інструктор з криміналістичної експертизи, і то було гасло римського лікаря: «Primum non nocere». Найперше – не нашкодь.
«Він би до такого не додумався в якомусь довбаному гаражі, де повно мишей».
Раптом прозвучав голос батька. Він звертався до неї, поклавши руку на плече її брата: «Якщо не можеш грати без скавучання, Кларіс, іди краще додому».
Старлінг застебнула ґудзик на комірі блузки, втягла голову в плечі й ковзнула під двері.
Вона опинилася під заднім бампером «пакарда». Автомобіль припаркували в лівій половині складської комори, майже впритул до стіни. Праворуч височіли стоси картонних коробок, заповнюючи вільний простір біля машини. Старлінг плазувала на спині підлогою, поки просунула голову у вузький прохід, що лишився між коробками й автомобілем. Вона посвітила ліхтариком угору на картонні кручі. Численні павуки заплели прогалину павутинням. Здебільшого – колопряди, чиї тенета були поцятковані маленькими висохлими, щільно перемотаними рештками комах.
«Ну, хвилюватися можна тільки з приводу коричневого павука-самітника, а він не плете павутини на видноті, – подумки заспокоїла себе Старлінг. – А через решту не варто перейматись».
Простору біля заднього крила мало вистачити, щоб стати на ноги. Вона звивалася й крутилася, поки не вибралася з-під машини, мало не ткнувшись обличчям у широку шину з білим обідком. Гума потріскалась від сухої гнилі. На колесі Кларіс розібрала напис «GOODYEAR DOUBLE EAGLE»[44]. Намагаючись не забити голову, вона піднялася й стала у вузькому проході, затуляючи рукою обличчя від павутини. Мабуть, саме так почуваються, коли вдягають вуаль.
Знадвору пролунало запитання від містера Йоу:
– Міс Старлінг, з вами все гаразд?
– Так, – відгукнулась вона.
Від звуку її голосу здійнявся тихий шерхіт, з піаніно вихопилося кілька високих нот, наче щось пробігло всередині струнами. Світло від автомобільних фар сягало їй по литки.
– Ви знайшли піаніно, офіцере Старлінг?
– То була не я.
– Он як.
Автомобіль був великий, високий і довгий. Згідно з записами Йоу – лімузин «пакард» 1938 року. Він був укритий тканиною, плюшевим ворсом усередину. Промінь її ліхтарика застрибав чохлом.
– Це ви накрили машину тканиною, містере Йоу?
– Я її знайшов у такому стані й ніколи не розкривав, – гукнув Йоу під двері. – З брудним ганчір’ям я справи не матиму. Так її зберігав Распейл. Я просто переконався, що машина на місці. Перевізники відсунули піаніно під стіну, укрили рядниною, склали коробки біля машини й пішли. Я платив їм погодинно. У коробках в основному ноти й книжки.
Тканина на автомобілі була товстою та важкою, і, коли Кларіс за неї потягла, у промені ліхтарика здійнялися вихорці пилу. Вона двічі чхнула. Ставши на носочки, Старлінг згорнула чохол до середини високої старовинної машини. Вікна на задніх дверях були завішені. На ручках лежав шар пилу. Їй довелося перехилятися через коробки, щоб дотягтися до дверей. Торкнувшись краю ручки, вона спробувала потягнути її вниз. Замкнено. У задніх дверях замків не було. Аби дістатися передніх дверей, їй доведеться перекласти купу коробок, ось тільки місця було збіса мало. Кларіс помітила, що між завісою і рамою заднього вікна є маленька шпарина.
Старлінг знову перехилилася через коробки, щоб максимально наблизити очі до шибки, і присвітила ліхтариком у щілину. Спочатку вона побачила лише своє відображення, але потім затулила промінь долонею. Заднім сидінням ковзнула вузька смуга світла, послабленого від брудного скла. На сидінні лежав розгорнутий альбом. У тьмяному промені кольори здавалися блідими, але Старлінг угледіла валентинки, розклеєні в альбомі. Старі мереживні валентинки, що надималися на тих сторінках.
– Дуже вам дякую, докторе Лектер, – промовила Старлінг, і від її дихання з вікна злетіла хмарка пилу, а шибка запітніла. Кларіс не хотілося терти скло, тож довелося перечекати, поки воно знов стало прозорим. Промінь світла посунувся далі – до пледа, що валявся зібганий на підлозі, до матового блиску від пари чоловічих туфель із лакованої шкіри. Над туфлями – чорні шкарпетки, над шкарпетками починалися штани від класичного костюма, а в них – ноги.
44
Марка автомобільних шин.