Глибинний шлях
- Автор: Трублаини Николай Петрович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Глибинний шлях». Краткое содержание книги:
Микола Петрович Трублаїні народився 1907 року на Вінниччині. Людина неспокійної вдачі, надзвичайно допитливий, жадібний до знань, він об’їздив майже весь Радянський Союз: побував іга Далекій Півночі і в Арктиці, на Далекому Сході і на Кавказі. Враження від численних мандрівок і лягли в основу його чудових творів. У 1935 р. вийшла його перша пригодницька повість “Лахтак”, а за нею - “Мандрівники”, “Шхуна “Колумб”, “Глибинний шлях” та ін.
З перших днів Великої Вітчизняної війни М. Трублаїні на фронті. 4 жовтня 1941 р. письменник загинув на бойовому посту.
На цьому мої думки обірвав легенький стук.
— Ідіть чай пити, — покликала Ліда.
Я схопився і ввійшов в їдальню. На столі стояли склянки з чаєм, печиво й варення. Впадав у вічі букет білих троянд.
— Так ви не спите? — сказав я.
— Після чаю ляжу.
— Чудесні троянди, — промовив я, сідаючи до столу й поглядаючи на бутони з ніжно-білими пелюстками.
— Це “Снігова королева”.
— Розкішна квітка. Вона мені нагадує… вас.
— Дякую за комплімент, але чую це не від вас першого.
— Значить, це вже не комплімент, а істина. Але хто ж ще висловив таку саму думку?
— Вам якого варення?
Ми пили чай, і вона розповідала про свою роботу в лабораторії, про людей, що там працювали, про директора їхнього інституту, академіка Саклатвалу.
— Ви знаєте, це надзвичайна людина. У нього виняткова точність. Він живе за розкладом і завжди працює. Лише коли їздить у відпустку, займається фізкультурою, купається, копає город, садить квіти.
— Ви добре обізнані з життям вашого начальника.
— Я ж там працюю третій рік.
— А коли ви скінчили інститут?
— Цієї весни. Я вчилась і одночасно працювала в нашій лабораторії.
— Скільки ж вам років?
— Двадцять один. А вам?
— Тридцять вісім.
— Який ви старий!
— Яка ж це старість? — образився я. — Для чоловіка це — найкращий вік.
Вона зрозуміла мене й розсміялася.
— А знаєте, Саклатвала зацікавився нашими вчорашніми розмовами.
— Відкіля ви знаєте і відкіля він довідався про вчорашні розмови?
— Мабуть, йому дзвонив Аркадій Михайлович. Вони давні друзі. А сьогодні Саклатвала викликав до себе Самборського й Макаренка і питав про їхні погляди на цю справу.
— Я заздрю Тарасові Чутю. Запало таке хлопцеві в голову, а тут, чого доброго, і справді щось витанцюється.
— У нас останнім часом взагалі йшли розмови про тунєлебудівництво. Потім Макаренко подав свій проект кримського тунелю. Ви знаєте Макаренка?
— Мало. Оце бачу його втретє. Кажуть, тямущий інженер. Скажу вам одверто, він мені подобається, хоча спершу видався несимпатичним.
— А-а… — вона щось хотіла сказати, але раптом змовкла, побажала мені на добраніч і пішла до себе.
Я повернувся до своєї кімнати і за звичкою почав ходити з кутка в куток.
“Що вона хотіла сказати?” — копошилося в моїй голові запитання. Потім думки перейшли на інше, я намагався уявити собі Тараса Чутя і передбачити, чим закінчиться химера професора Довгалюка з проектом цього хлопця. Після півгодинної прогулянки по кімнаті став стелити постіль.
“Що вона хотіла сказати?” — раптом знов виринуло те саме запитання, але треба було лягати спати.
ДОПОВІДІ ДВОХ ІНЖЕНЕРІВ
Засідання наукового комітету новітніх споруджень відкрилося точно в призначений час. За хвилину до відкриття всі члени комітету займали місця за довгим столом, край якого примостилися ми з Черняком. Антон Павлович був членом комітету. Завдяки його протекції мені дозволили бути на цьому засіданні, заздалегідь попередивши, що тут можуть розглядатися справи, якї не підлягають оголошенню.
Засідання відкрив голова комітету академік Саклатвала. Високий, бородатий, з сивою головою, він здіймався над столом, наче монумент. Він надав слово інженерові Макаренку.
Перші слова доповіді до краю здивували мене. Місяць тому, на вечорі фантазії в дендрарії на будинку по вулиці Червоних ботаніків, мені здалося, що розмови про тунель для найшвидшого руху між Далеким Сходом і заходом Радянського Союзу так розмовами й залишаться. Тепер же Макаренко говорив про тунель, як про щось цілком реальне, а комітет новітніх споруджень готував матеріали в цьому питанні для розгляду їх урядом.
Сьогодні комітет слухав інформацію Макаренка та Самборського. Перший мав викласти підрахунки, які стосувалися будівництва тунелю, а другий — поінформувати про організацію енергетичної бази для такого колосального спорудження.
Всі члени комітету вже ознайомилися з доповідними записками Макаренка й Самборського. Проект будівництва був намічений, правда, в загальних рисах, але він давав чітке уявлення про підземний шлях від Москви на Далекий Схід. Головне — було опрацьовано принципові питання, а тепер відбувався, так би мовити, прилюдний захист трансформованої[7] ідеї Тараса Чутя перед найвидатнішими ученими і техніками. В тому, що проект так скоро потрапив на розгляд комітету, деяка заслуга належала й редакторові “Зорі”. Антон Павлович, безпосередньо зв’язаний з багатьма вченими, зумів зацікавити їх проектом. Зрозуміло, що мій редактор виявляв величезний інтерес до того, про що йшла мова на засіданні, задавав запитання і раз у раз підштовхував мене, щоб зосередити увагу на тому, що, на його думку, було там визначного.
7
Трансформований — перетворений.