У задзеркаллі 1910—1930-их років
- Автор: Бондар-Терещенко Ігор
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-54-7
- Жанр: Критика
Электронная книга - «У задзеркаллі 1910—1930-их років». Краткое содержание книги:
Видання розраховане на широке коло читачів.
Книга написана за «харківським» («скрипниківським») правописом, затвердженим Народним комісаром освіти УРСР М. Скрипником у 1928 році у Харкові, а згодом прийнятим в еміграції. У межах Радянської України він офіційно діяв до 1933 року. На нашу думку, «харківський правопис», яким послуговувалася тогочасна творча еліта та офіційна влада, допоможе краще відобразити епоху та надасть читачеві можливість глибше зануритися в неї.
Недовговічною була й «царська вольность» на той період національного відродження нашого краю, оскільки вже 24-го листопада 1906-го року виходять «Тимчасові правила про друк», що ними, нарешті, було приборкано стихійну хвилю позацензурної діяльности українських видань.
До того часу в Лубнах встигає вийти п’ять чисел часопису «Хлібороб» під редакцією В. Шемета. «Першою ластівкою українського шовінізму» назвав це видання майбутній міністр Центральної Ради І. Стешенко. Про зв’язок «Хлібороба» з підпільною Українською народною партією (УНП), яка, поставши 1902-го року, зокрема під проводом М. Міхновського, фактично керувала діяльністю часопису, згаданий І. Стешенко писав: «Ми стикаємося з виступом на відкриту арену українського шовінізму, що належить до того ж типу, який вже сформувався і яскраво висловив себе в брехливій газеті „Самостійна Україна“ (орган УНП. — І. Б.-Т.), котра видається в Галичині». Останнє число забороненого «Хлібороба» вийшло 16-го грудня 1905-го року. Первістком україномовної преси на східніх землях України вважали «Хлібороб» до сьогодні, не замислюючись над тим, що такі заяви розминаються з історичною правдою.
З історії нашого друкованого слова знати, що перше число «селянської часописі „Хлібороб“» з’явилося «явочним порядком» (коштом і заходами Лубенської української громади) 12-го грудня 1905-го року. Натомість «Слобожанщина», як «щоденна політична, економічна, літературна та громадська часопись», що її редактором-видавцем був М. Міхновський, вийшла друком 26-го березня 1906-го року, себто через три місяці після появи «Хлібороба». Тривалий час ця інформація замикала вуста усім дослідникам. Утім, з листування І. Липи вільно буде дізнатися про першість М. Міхновського у справі виходу «першої української газети».
На доказ того, що задовго до появи «Хлібороба» в Лубнах саме Харків мав стати за колиску українського друкованого слова, слугує лист Олександра Кандиби до Івана Липи від 13-го квітня 1904-го року, в якому письменник, знаний широкому загалові як Олександр Олесь, писав:
«Дорогий Іване Львовичу!
Звертаюсь до Вас з дуже неприємним проханням. Коли Ви маєте зайвих сто карбованців, то, будьте ласкаві, пришліть мені по адресі: Суми, Нове місто, Марії Івановні Кандибі (сестрі).
Надзвичайно ці гроші мені зараз потрібні, я буду Вам безкраю вдячний, що Ви мені допоможете в цьому. Виплачу Вам незабаром або всі зразу, або частинами, як схочете.
„Слобожанщина“ вийде тільки через два місяці. Купується друкарня і організовується українське видавництво.
Відповідайте, коли можете допомогти.
Ваш щирий О. Кандиба».
Борис Грінченко, згадуючи вихід «Хлібороба» 1905-го року, зазначав, що жадна київська друкарня «не згоджувалася випустити перший номер першої вкраїнської газети… І несподівано в маленьких Лубнах знайшлася друкарня, що глянула на сю справу інакше». Втім, як бачимо, виявився факт заснування такої друкарні в Харкові ще 1904-го року.
Хай там як, але згадана друкарня, що розташовувалася за адресою: Катеринославський пров., 8 (неподалік помешкання самого видавця-редактора по вул. Конторській, 21), проіснувала недовго. Адміністративні утиски на «ідеологічному ґрунті» щодо новоспеченого київського адвоката-правника дедалі більше перетворювалися на жорстоку реакцію проти активного діяча національного руху, автора «Самостійної України», що, крім того, підозрювався у заснуванні організації «Оборона України», чиїм завданням були революційні акти і яка стала ядром бойових клітин Української народної партії М. Міхновського. Нагадаємо, що на початку діяльности УНП її програмові документи друкувалися здебільшого за кордоном, в Галичині, і то із зазначенням вигаданого місця друкування — з огляду на поліційні заходи тодішньої влади.
Газета «Слобожанщина». 1906 рік
«Невесело тепер в Україні, — повідомляв „Рідний край“ у січні 1906-го року. — Здебільшого заведено скрізь „усиленную охрану“, а через те невільно людям збиратися й радитися про свої потреби. Багато людей сидить під арештом — інтеліґентів (освічених), селян і робітників. Та й ще арештовують щодня нових, газети припиняються, конфіскуються».