Таємний агент Микола Гоголь

Правда, не варто думати, ніби козацька історія розглядалася ним виключно як «слава», суцільний позитив. Принаймні в творах Гоголя не раз чуються критичні нотки при оцінці козацьких діянь.

Нарешті, по-третє: велике значення мало малоросійське дворянське походження Гоголя. Малоросійське дворянство, як уже зазначалося, виявляло лояльність до російської імперської влади, готове було служити їй. Звідси і «втеча» Гоголя до Петербурга — столиці імперії, і проімперські мотиви, що звучали в його творах.

Основну освіту Гоголь здобував у Ніжинській гімназії вищих наук. Після закінчення цього навчального закладу майбутній письменник намагався зробити чиновницьку кар’єру у Петербурзі, займався також викладацькою діяльністю. Та тут успіху не досягнув. У 1831–1832 роках він публікує (в двох частинах) збірки повістей з українського життя «Вечори на хуторі біля Диканьки», що приносять йому літературну славу. Ще одна збірка повістей з українського життя — згаданий «Миргород», що подавався як продовження «Вечорів…» — побачила світ 1835 року Далі Гоголь перекидається переважно на російську проблематику — маються на увазі його петербурзькі повісті, комедійні п’єси. Те саме можна сказати про головний твір його життя — роман «Мертві душі», перша частина якого побачила світ 1842 року.

Хоча твори Гоголя були в Україні популярні й багато освічених українців його вважали «своїм», сприймати Гоголя як українського патріота проблематично. Він, як типовий малоросійський дворянин, не мислив України поза межами Російської імперії. У його творах немає антиімперських мотивів. Радше навпаки: приміром, у «Ночі перед Різдвом» добра цариця Катерина ІІ милостиво приймає українських козаків, які, у свою чергу, демонструють їй вірнопіддані почуття, й дарує ковалю Вакулі свої черевички. Герой «Пропалої грамоти» везе цариці у Петербург якусь грамоту і ставиться до цього дуже відповідально: він ладен грати в карти з відьмою, щоб довести діло до кінця. У повісті «Портрет» імператриця проголошує довжелезну промову, в якій говориться, що лише в умовах монархічної влади можуть процвітати мистецтва. Хоча ім’я Катерини ІІ тут не називається, сумнівів немає: письменник писав саме про неї. Зовсім інакше характеризували Катерину ІІ кирило-мефодіївці, зокрема Шевченко. Для них вона була чи не найбільшим ворогом, оскільки зруйнувала Запорізьку Січ.

Ранній період у творчості Гоголя, який тривав від початку до середини 30-х рр. ХІХ ст., можна умовно назвати українським. Це період написання «Вечорів на хуторі біля Диканьки» та збірника «Миргород». Він припав на час, коли в Росії після правління ліберального царя Олександра І почалася смуга реакції. Новий цар Микола І та його оточення були занепокоєні повстанням декабристів 1825 року Але якщо це повстання ще нагадувало придворні перевороти, характерні для Росії XVIII ст., то згадуване широкомасштабне польське Листопадове повстання викликало справжній переляк. Після придушення повстання самодержавство, як уже говорилося, здійснює низку кроків, зокрема ідеологічного характеру, покликаних задушити «польську крамолу». Українські повісті Гоголя, які зверталися до козацького минулого, могли тут придатися. Уже в окремих творах «Вечорів…» зустрічаємо виражені антипольські й антикатолицькі мотиви. Звісно, вони мали внутрішнє підґрунтя. Адже в українському козацькому середовищі в силу відомих історичних обставин сформувалися стійкі негативні стереотипи щодо католиків та поляків. Ці стереотипи культивувалися в різноманітній козацькій літературі, зокрема в козацьких літописах. Знайшли вони своє відображення і в «Історії русів».