І будуть люди
- Автор: Димаров Анатолий Андреевич
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «І будуть люди». Краткое содержание книги:
— Воно, товаришу секретар, гарно вас слухати, — подав і свого глека до капусти Іван Приходько. — Воно то, конешно… Тіки ж ви, вибачайте на слові, не знаєте наших людей… Тут чужих биків запряжеш ув одного плуга, та й то норовить один одному око вийняти рогом. А ви хочете, щоб наші дядьки гуртом одного плуга перли… Он у сусіда мого оженились два сини та й живуть при батькові. То день і ніч ятрівки гризуться, як скажені собаки, все роботи поміж собою не поділять. А оце недавно й долівки вже розмежували… Або, приміром, Протасій… Та хто з ним в одного плуга впряжеться, той білий світ прокляне! Ти вперед будеш тягти, а він упиратиметься. Ти впрешся — він наперед тоді пертиме. Отак і оратимуть до самого скону, доки й бур’яни з головою покриють! — під схвальний сміх закінчив Приходько.
Протасій же сидів, наче не про нього й мова йшлася. Смалив собі цигарку, насунувши шапку на очі, а коли Іван скінчив — тільки плечима здвигнув, мов одганяючи набридливу муху.
Гінзбург більше не сперечався. З власного досвіду знав: дядька голим словом не візьмеш, мітинговими закликами не переконаєш, та й питання ж таке, що за один вечір не вирішиш. Запустив, як то кажуть, думку у голову, хай тепер ворушиться потихеньку. Тому посміявся разом з усіма, перейшов до інших справ:
— Як у вас із школою, товариші селяни? От товариш Ганжа скаржиться, що ніяк не може домовитись: будувати нову школу чи не будувати…
— Та чого ж, ми не проти, — загомоніли довкола. — Коли треба, то що ж…
— Скільки в селі дітей шкільного віку?
— Та щитайте, що без двох сотня, — відповів Ганжа. — В цій галузі наш народ не ледачий…
— А скільки охоплено школою?
— Шістдесят три…
— От бачите: тридцять п’ятеро не навчається! Хіба це порядок, товариші?.. По дорозі я у вашу школу заїхав. Прямо скажу: аби я був дитиною — не пішов би у таку школу! Тіснота, темрява, стеля от-от обвалиться, печі димлять… Чужих дітей, і то жалко в таку школу посилати, а це ж ваші діти. Що вони вам скажуть, як виростуть? От, мовляв, поміщиків і капіталістів повалили, про нове життя галасують, а нас в старорежимному церковноприходському приміщенні морили… Ганьба це, товариші селяни! А тобі, товаришу голова, в першу чергу повинно соромно бути…
— Бачиш, товаришу, ми вже збирали селян по цьому питанню, — почав пояснювати Ганжа, сердито суплячись.
— Ну, до чого домовились?
— В тому й біда, що з нашими людьми легше на бантині разом зависнути, ніж до пуття про щось домовитись! Одні кричать, що треба вносити гроші на школу від їдока, а другі — по кількості землі, від десятини…
— Я думаю, що від десятини буде справедливіше.
— А як у кого дітей немає! — голос від порога. — Котрі бездітні! То їм за віщо платити?
— Треба платити усім!.. Школа, товариші, не приватна крамничка, а наша загальна справа… Тому ніхто не повинен ухилятися від внесення коштів. До того ж у новому приміщенні не тільки діти навчатимуться, а працюватимуть і лікбези. Бо Радянська влада, товариші селяни, одним із найголовніших своїх завдань поставила ліквідацію неписьменності. Так що й бездітним школа потрібна!
— Та вже деякі ходять, — знову не витримав Приходько. — Он Василь Передерій як вийде до дошки, дак тільки бульби носом пуска. Впотіє так, мовби дві копи змолотив.
— А ти не потієш? Кажи, не потієш?..
— Я, Василю, якщо й потію, то з пользою для науки. А від твого поту тільки мокриці заводяться…
— От вийдеш надвір, я тебе побалакаю! — пообіцяв сердито Василь, а Ганжа постукав долонею по столу: ану, тихше! Звівся, обвів поглядом людей:
— Товариші, давайте дотримуватись порядку!.І без реплік… Які ще будуть запитання до товариша Гінзбурга?
Запитання були. І було їх до біса. Чи подешевшав крам? Які пільги будуть цього року для маломіцних господарств? Питали про товариства по спільному обробітку землі: як складатися докупи, коли в мене, приміром, кінь, а у сусіда — плуг? Чи можна гуртом заорендувати парову молотарку? А якщо можна, то де і за яку ціну? І за готівку чи в кредит? Приходько Микола цікавився, чи будуть обкладати додатковим податком культурних господарів. Бо пішла така побрехенька, що будуть. А якщо будуть, то нехай тоді товариш секретар дасть пояснення, як це пов’язати із закликом Радянської влади зміцнювати господарство. Його ж брата цікавило інше: як пожива Чемберлей і що замишля світова буржуазія проти нашої власті?..