Слідопит, або Суходільне море
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Серия: Пенталогія про Шкіряну Панчоху #3
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Переводчик: Ілько Корунець
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Слідопит, або Суходільне море». Краткое содержание книги:
— Батько не зачіпати, не знати, куди він піти... Вода не залишати слід, червоношкірий не може знайти. Не спалювати блокгауз, блокгауз добре, скальп не здирати.
— То ти вважаєш, що я тут зможу пересидіти, доки вернеться мій батько?
— Я не знати... Хай дочка краще сказати, коли батько повернутися назад...
Мейбл збентежилася під допитливим поглядом чорних очей індіянки: їй раптом стало недобре на душі від підозри, що її подруга намагається вивідати в неї корисну для її плем’я таємницю, яка може призвести до загибелі батька та його загону. Мейбл уже хотіла була дати якусь непевну відповідь, як раптом сильний удар у сінешні двері повернув її думки до небезпеки, що насувалася.
— Ідуть! — скрикнула вона.— А може, Росо, це мій дядечко або квартирмейстер? У таку страшну хвилину я маю впустити навіть містера М’юра.
— Чому не виглянути? Багато бійниці... Зроблено для того.
Мейбл послухалася її поради, підійшла до однієї з бійниць у піддашші, що нависало над стінами першого поверху, обережно підняла дерев’яний брусок, яким затулялася бійниця, й подивилася, що робиться, коло дверей. З того, як Мейбл жахнулася й змінилася на виду, Роса відразу догадалася, що там з’явилися воїни її племені.
— Червоношкірий! — промовила Роса і застережливо приклала до губів пальця.
— Четверо! Страшно розмальовані! З закривавленими скальпами, і Гостра Стріла з ними!
Роса кинулася в куток, де стояли рушниці, і вже схопила була одну з них, але, почувши ім’я свого чоловіка, раптом зупинилася, немовби завагавшись. Та це тривало якусь мить, бо вже наступної хвилини вона була коло бійниці, лаштуючись просунути в неї цівку рушниці; одначе Мейбл, неспроможна стримати почуття природної відрази до вбивства, схопила її за руку.
— Ні, ні, не треба, Росо! — промовила вона.— Не здіймай руки на свого чоловіка, ліпше хай я помру.
— Не вбивати Гостра Стріла,— відказала Роса, мимохіть чомусь здригнувшись.— Зовсім не вбивати червоношкірий воїн. Тільки лякати.
Зрозумівши намір індіянки, Мейбл не стала перешкоджати їй. Тим часом Роса просунула в проріз цівку рушниці і, зашарудівши нею, аби привернути увагу своїх одноплемінників, потягла за курок. Ще не відгримів постріл, а Мейбл уже дорікала своїй подрузі за вчинок, зроблений, власне, заради її ж врятування.
— Ти ж казала, що не будеш стріляти,— промовила вона.— А що, якби ти вцілила в свого чоловіка?
— Я ще не вистрілити, а вони всі втікати, відповіла Роса, сміючись, і, підійшовши до іншої бійниці, аби подивитися, що там роблять її друзі, засміялася ще веселіше.— Глянь... Поховатися кожен воїн. Думати, тут Солона Вода і квартирмейстер. Тепер вони добре остерігатися.
— Слава богу! Зараз, може, хоч буде час помолитися і не вмерти, як Дженні, що, думала тільки про життя та земні справи.
Роса поклала рушницю і сіла коло ящика, на який опустилася знесилена Мейбл, бо від раптових радощів часто настає така само фізична слабість, як і від горя. Індіянка допитливо глянула у вічі нашій героїні, і Мейбл здалося, що на обличчі Роси застиг вираз суворості і разом з тим якогось глибокого занепокоєння.
— Гостра Стріла — великий воїн,— промовила тускарорина дружина.— Всі дівчата мого плем’я дивитися на нього. Блідочола красуня теж мати око на нього.
— Росо! Що означають ці слова?.. Цей погляд?.. Що ти хочеш сказати?..
— А чого ти так боятися, щоб Роса не забити Гостра Стріла?
— Хіба ж не жахливо, що дружина забиває свого чоловіка? Ні, Росо, хай би краще я сама вмерла!
— Це правда? І більш нічого?
— Бог тому свідок — більш нічого, Росо! Набачилася я вже тих смертей сьогодні. А ти щось підозрювала?
— Не знать. Бідна дівчина тускарора дуже нерозумна. Гостра Стріла — великий вождь і все поглядати довкола. Ві сні балакати про блідочола красуня. Великий вождь любити багато жінки.
— А хіба у вас вождь може мати більше ніж одну жінку?
— Може мати, скільки може прогодувати. Гостра Стріла мати зараз тільки одна Роса, але він дуже багато шукати скрізь, багато дивитися... Багато балакати про блідочола дівчина!
Мейбл і сама дещо помічала під час їхньої мандрівки до форту, і це її немало пригнічувало, а зараз вона була просто-таки приголомшена, почувши такий натяк від самої дружини індіянина. Вона усвідомлювала як багато важать у таких справах звичаї та особисті думки, а тут до переживань та мук від того, що вона мимоволі стала раптом суперницею дружини тускарори, додалися ще й побоювання, що ревнощі за таких обставин можуть бути досить сумнівною гарантією її особистої безпеки.
Придивившись, однак, уважніше до Роси, вона дещо заспокоїлася: на відкритому чолі цієї дитини природи, яка не вміла таїти нічого, легко було прочитати гіркоту обманутої любові, але навіть найболючіша підозра не могла спотворити її відкритого обличчя рисами підступності й зненависті.