Слідопит, або Суходільне море

— Нічого не знати. Солоний Вода мати човен; може, він піти водою.

— Човен коло берега, але ні мого дядечка, ні квартирмейстера ніде не видко.

— Не забитий, бо Роса бачила б. Сховалися! Червоношкірий ховатися, не соромно і блідочолий.

— Мене, Росо, турбує не сором, а те, чи вони встигли сховатися. Ваш напад був такий раптовий, такий непередбачений, Росо!

— Тускарора! — відповіла, засяявши від гордощів за таку спритність свого чоловіка, Роса.— Гостра Стріла — великий воїн.

— Але ти занадто добра й м’якосерда для такого життя, Росо. Ти не можеш бути щасливою серед таких жахних картин!

Обличчя Роси раптом спохмурніло, і Мейбл здалося, ніби з-під її брів блиснули злі іскри вогню, як у її чоловіка, і вона сказала:

— Інгіз дуже ненажерливий... Забирати мисливські угіддя, гонити шість плем’я від сходу до заходу. Злий король — злий народ. Блідочолий — дуже поганий.

Мейбл навіть уже тоді, в ту далеку добу, знала, що індіянка мовить правду, хоча й чудово розуміла, що в цьому конкретному випадкові, як і в тисячах інших подібних випадків, королеві часом приписували те, про що він сам і не підозрював. Але вона відчувала всю справедливість цього докору, тому й не намагалася виправдовуватися, тим більше, що їй боліло тепер своє.

— То що ж мені тепер діяти, Росо? — звернулася вона знову.— Ваші щохвилини можуть почати облогу блокгауза.

— Блокгауз — добре; скальп не здирати.

— Але ж вони скоро дізнаються, а, може, вже й знають, що в блокгаузі зовсім нема залоги. Адже ж ти сама перераховувала мені, скільки в нас людей, а ти, безсумнівно, дізналася про це від Гострої Стріли.

— Г'остра Стріла знати,— відповіла Роса, підіймаючи шість пальців, щоб показати, скільки в них усіх чоловіків.— Всі червоношкірі знати. Чотири — вже нема скальп, а два ще є.

— Не згадуй мені про це, Росо! В мене кров холоне в жилах; коли я згадую про двох останніх. Ваші не можуть знати, що я тут одна; вони, мабуть, гадають, що в блокгаузі мій дядечко з квартирмейстером, і ще підпалять будівлю, аби примусити їх вийти звідси. Я чула, що пожежа в таких місцях — велика небезпека.

— Блокгауз не горіти,— спокійно запевнила її Роса.

— Ти цього не можеш знати, добра моя Росо, і я не можу їм перешкодити в цьому ділі.

— Блокгауз не горіти. Блокгауз — добре; скальп не здирати.

— Але скажи, чому саме, Росо? Я боюся, що вони все-таки підпалять блокгауз.

— Блокгауз — мокрий, багато дощ; дерево мокрий, погано горіти. Червоношкірий знати це, добре знати, підпалити блокгауз — показати інгізи, тут є ірокези. Твій батько повернутися,— шукати блокгауз,— нема блокгауз. Ні, ні, індіян дуже хитрий, не чіпати нічого.

— Я тебе розумію, Росо, і хочу сподіватися, що твоє передбачення вірне, а щодо мого дорогого батечка, коли б йому пощастило уникнути... А може, його вже нема й на світі або його захопили в полон, Росо?..