Сповідь відьом

Коли я повернулася до салону, Метью сидів із ключами в руці, а на плечах у нього була накинута замшева куртка для господарчих робіт. Марта ж, щось бурмочучи, ходила туди-сюди в залі.

Я віддала йому комп’ютер і стала якомога далі від Метью, щоб впоратися з сильним бажанням іще раз доторкнутися до нього. Він поклав ключі до кишені й узяв сумку.

— Знаю, це дуже важко, — мовив він тихим і чужим голосом. — Але ти мусиш дозволити мені зайнятися цією справою. І поки я поратимуся, мені важливо буде знати, що ти в безпеці.

— З тобою я у безпеці, де б ми не були.

Метью похитав головою.

— Я гадав, що одного мого імені буде достатньо, щоб тебе захистити. Я помилявся.

— Залишити мене тут — це не вихід. Я не все зрозуміла з того, що трапилося сьогодні, але ненависть Доменіко не вкладається в мене в голові. Він прагне знищити тебе й твою родину, все, що з тобою пов’язане. Утім, він розуміє, що тепер не найкращий час для вендети. Але ж Пітер Нокс! Він хоче заграбастати «Ешмол сімсот вісімдесят два» і впевнений, що я зможу дістати йому цей манускрипт. Його не спекатися так легко, — зауважила я тремтячим голосом.

— Він погодиться укласти угоду, якщо я йому запропоную її.

— Угода? А чим ти хочеш поступитися?

Вампір замовк.

— Метью, я тебе питаю! — наполягла я.

— Манускриптом, — відверто відповів він. — Я облишу його і тобі дам спокій, якщо він пообіцяє те саме. «Ешмол сімсот вісімдесят другий» лежав неторкнутий понад півтора сторіччя. Тож нехай лежить і далі.

— Не слід домовлятися з Ноксом. Йому не можна довіряти, — мовила я з жахом у голосі. — Тим більше увесь час — у твоєму розпорядженні, й ти можеш чекати на цей манускрипт скільки завгодно. Нокс — не може. Така угода буде йому нецікавою.

— Залиш Нокса мені, — хрипко кинув Метью.

Я гнівно вирячилася на нього.

— Залишити Доменіко тобі. Залишити Нокса тобі. А я, на твою думку, чим буду займатися? Ти ж сам сказав, що я — не засмучена мамзель. Тому припини ставитися до мене, як до засмученої мамзелі.

— Мабуть, я заслужив на це, — повільно проказав Метью, і очі його потемніли. — Але тобі й справді доведеться ще багато чого дізнатися про вампірів.

— Твоя мати каже те ж саме. Але тобі теж, мабуть, доведеться дізнатися дещо і про відьом. — Я відкинула з очей неслухняне пасмо і стала, схрестивши на грудях руки. — Вирушай до Оксфорда. Дізнайся, що там трапилося. — «Що там трапилося такого, про що ти мені все одно не розкажеш», — подумки додала я. — Але Метью, заради Бога, ні про що не домовляйся з Пітером Ноксом. І розберися у своїх почуттях до мене — не тому, що так не велить домовленість чи Конгрегація, і не тому, що тебе чимось налякали Доменіко та Пітер Нокс.

Мій коханий вампір, з обличчям, якому позаздрив би навіть ангел, поглянув на мене повними смутку очима.