Сповідь відьом

— Дякую, що не розповіли йому про відьмоводу, — сказала я тихо, коли Ізабо натисла на кнопку «відбій».

— Це тобі доведеться розповідати, не мені, — відповіла Ізабо і неквапливо рушила до каміна.

— Негарно розповідати про те, чого не розумієш. Чому ця здібність проявилася саме тепер? Спочатку був відьмовій, потім видіння, і ось ще вода, — здригнулася я від неприємних спогадів.

— А що то були за видіння? — поцікавилася Ізабо з неприхованим інтересом.

— А хіба Метью вам не розповідав? Мої ДНК містять у собі всю оту… магію, — сказала я, спіткнувшись через це слово. — В аналізі попереджалося про можливість видінь, і вони не змусили себе довго чекати.

— Метью ніколи б не розповів мені про результати аналізів твоєї крові без твого дозволу. Та й з твоїм дозволом не розповів би.

— Я продивлялася їх тут, в шато, — сказала я, вагаючись. — А як ви навчилися контролювати їх?

— То Метью розповідав тобі, що я мала видіння до того, як стала вампіром. — Ізабо скрушно похитала головою. — Йому не слід було цього робити.

— А ви були відьмою? — спитала я, починаючи розуміти, чому Ізабо так мене не любить.

— Відьмою? Ні. Метью припускає, що я була демоном, але я впевнена, що була звичайною людиною. Бо серед людей теж трапляються ясновидці. Не тільки ж створіння мають благословення й прокляття бути ясновидцями!

— А ви могли контролювати своє ясновидіння і відчувати наперед, коли воно прийде?

— З часом це дається дедалі легше. З’являються попередні ознаки. Вони бувають ледь помітними, але ти згодом навчишся їх розпізнавати. Спочатку мені допомагала Марта.

Я вперше почула хоч якусь інформацію про минуле Марти. Але вже не вперше задалася питанням: скільки цим жінкам років і які мінливості долі звели їх разом?

Марта підвелася і схрестила на грудях руки.

— Це справді так, — підтвердила вона, поглянувши на Ізабо з ніжністю та майже материнською турботою. — Набагато легше контролювати видіння, якщо ти пропускаєш його крізь себе без внутрішнього опору.

— Я надто шокована, щоб чинити опір, — сказала я, пригадавши салон і бібліотеку.

— Шок — це спосіб, у який твоє тіло чинить опір, — пояснила Ізабо. — Спробуй розслабитися.

— Та як же тут розслабишся, коли перед тобою пропливають лицарі в панцирі та обличчя незнайомих жінок, і все це змішується з твоїм минулим, — відказала я і позіхнула так, що у мене мало щелепа не вивернулася.

— Ти надто виснажена, щоб думати про це зараз, — зауважила Ізабо і підвелася.

— Я ще не готова до сну, — заперечила я, прикриваючи долонею ще один позіх.

Вона задумливо зміряла мене поглядом, немов прекрасний сокіл, що пильно придивляється до польової миші. У її очах блиснув пустотливий вогник.

— Лягай у ліжко, а я розповім тобі, як я зробила Метью.

Пропозиція була надто спокусливою, щоб від неї відмовитися. Я скорилася. Ізабо підтягнула до ліжка крісло, а Марта заходилася мити й витирати посуд.