Слідопит, або Суходільне море
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Серия: Пенталогія про Шкіряну Панчоху #3
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Переводчик: Ілько Корунець
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Слідопит, або Суходільне море». Краткое содержание книги:
— Не обов’язково було їхати сюди такий світ із Шотландії, аби почути таку думку,— сухо відказав Мак-Неб.
— Я не сумніваюся, що вам це так само ясно, як і мені, містере Мак-Небе, але я боюся, що ви, призвичаєні до небезпек і битв ветерани, може, дещо схильні нехтувати деякими заходами, які необхідні в такому особливому становищі, в якому опинилися ми.
— Шотландія, кажуть, ще й досі непідкорена країна, шановна леді, проте я схильний вважати це твердження за помилкове, коли ми, її сини, такі дурноверхі, що дозволимо ворогові захопити себе зненацька.
— Та ні, шановний друже, ви не так мене зрозуміли. По-перше, я кажу зовсім не про Шотландію, а про цей острів, а, крім того, я ніскільки не сумніваюсь у вашій пильності, коли ви вважаєте, що вона необхідна; однак я дуже боюся, що через свою безстрашність ви можете недооцінювати небезпеку.
— Моя безстрашність, міс Дангем, безсумнівно, низької якості, бо вона всього-на-всього — шотландська безстрашність. От ваш батько — янкі, і якби він зараз був тут, ми, безсумнівно, надивилися б на всякі приготування. Не до добра це все, коли чужинці понахапали чинів і ходять з алебардами[121] в шотландських полках. Тож нема чого й дивуватися, що ми програємо битву за битвою і що не кампанія — то повний провал.
Мейбл була майже у відчаї, але серйозне попередження Роси ні на мить не виходило їй з голови, не дозволяючи їй відступати. І вона змінила тактику, все ще сподіваючись схилити Мак-Неба до того, щоб він перевів усю залогу до блокгауза, не відкриваючи при цьому, звідки у неї відомості про необхідність такої остороги.
— Можливо, ви й маєте слушність, капрале Мак-Небе,— зауважила вона,— тому що я багато чула про героїв вашої батьківщини, яких можна поставити поруч із найславетнішими людьми цивілізованого світу, якщо, звичайно, то все правда, що мені про них розповідали.
— А ви читали історію Шотландії, міс Дангем? — запитав капрал, уперше глянувши на свою гарненьку співбесідницю, і на його черствому й непривабливому лиці з’явилася подоба усмішки.
— Щоб багато, то ні, капрале, значно більше чула. Дама, у якої я виховувалася, була за походженням шотландка і любила розповідати мені про Шотландію.
— А от сержант, я більш ніж певен, навряд чи хоч слово сказав вам про славу тієї країни, звідки приїхав полк, у якому він служить?
— У мого батька інші турботи в голові, а тією дещицею, що я знаю, я завдячую згаданій уже дамі.
— Сподіваюся, вона розповідала вам і про Воллеса[122]?
— Про Воллеса? Про нього я й сама багато читала.
— А про Брюса та битву при Баннок-берні[123]?
— І про це теж, а також про Каллоден-М’юр[124].
Остання битва була тоді ще подією порівняно недавньою, бо відбулася вже за пам’яті нашої героїні, одначе про неї вона мала настільки невиразне уявлення, що не змогла навіть і передбачити, яке враження справить згадка про цю битву на співрозмовника. Мейбл пам’ятала тільки, що битва закінчилася перемогою, бо не раз чула, з яким захопленням вимовляли «Каллоден-М’юр» гості її патронки, і тому наївно гадала, що ті почуття до душі кожному британському солдатові. Але як на те, Мак-Неб бився того злощасного дня на боці претендента на престол, і глибокий рубець, що «прикрашав» його обличчя, був заподіяний йому шаблею німецького найманця, який служив королівському дому Ганноверів[125]. Тож коли Мейбл нагадала про ту битву, капралові аж рана знову заятрилася, а кров і справді вдарила йому в лице і от-от, здавалося, струменем вирветься з-під шкіри на рубцях.
— Годі! Годі вам, із вашими Каллоден-і-Шеріф-М’юрами[126]! — мало не гримнув капрал.— Що ви, дівчино, тямите в цьому. З вашого боку було б розумніше — та й скромніше! — говорити про свою батьківщину та про її численні невдачі. Що й казати, в короля Георга є таки вірнопіддані в колоніях, тільки навряд чи він діждеться коли добра від них.
Мейбл здивувало таке роздратування капрала, бо вона й гадки не мала, який його ґедзь укусив, проте вирішила не відступати.
— Я завжди чула, ніби шотландським воякам притаманні дві чудові риси,— промовила вона: — хоробрість та обачливість, і я переконана, що капрал Мак-Неб підтримає честь Своєї нації.
— Запитайте вашого батька, міс Дангем, він давно знає капрала Мак-Неба й залюбки перерахує всі його вади. Ми з ним у боях разом бували, він мій командир, тож йому начебто й за чином належить давати характеристику своїм підлеглим.
— Мій батько гарної думки про вас, Мак-Небе, інакше він не довірив би вам оберігати цей острів і всіх, що на ньому перебувають, включаючи і свою рідну дочку. А крім того, він, як мені відомо, дуже покладається на вашу обачність. Він сподівається, що блокгауз буде взято під посилену охорону.