Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів
- Автор: Біленчук Петро Дмитрович, Семаков Геннадій Семенович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-608-683-2
- Жанр: право
Электронная книга - «Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів». Краткое содержание книги:
Для студентів і викладачів вищих закладів освіти, науковців, працівників правоохоронних органів і правозахисних організацій.
Ознакою нашого часу стало використання не зацікавленими у результатах розслідування злочину особами відповідних повідомлень ЗМІ для створення негативного соціального фону щодо процесу розслідування. О. Гриценко та В. Шкляр, розглядаючи стратегію розвитку діяльності ЗМІ в Україні, зазначають розвиток різних видів журналістики, особливо адвокатської. Про існування так званої телевізійної, радійної і газетної адвокатури говорить М. Федотов. Вчений зазначає, що з метою формування громадської думки з обвинувальним ухилом адвокати висвітлюють у ЗМІ тільки сприятливу для здійснення захисту інформацію. Справді, останнім часом активність декого з адвокатів поширилась і на спроби висвітлювати у ЗМІ процес розслідування кримінальних справ. Окремі захисники вдаються до різних способів подання інформації, нерідко суб’єктивних, таких, що не відповідають реальним обставинам. Та все ж не будемо стверджувати про необхідність розвитку й чогось на кшталт слідчої журналістики. Такі тенденції вже мали місце у криміналістичній науці, коли висувалися пропозиції про створення “криміналістики захисту” і “криміналістики обвинувачення”. А тому, на відміну від практики адвокатської діяльності з висвітлення процесу розслідування кримінальних справ, виникає потреба у створенні криміналістичних рекомендацій щодо використання повідомлень ЗМІ у потрібних для слідчого напрямах, у тому числі для подолання протидії.
Значна роль у здійсненні інформаційних заходів протидії органам досудового слідства з боку осіб, які не зацікавлені в результатах розслідування, відводиться Інтернету. Якщо газета, телекомпанія, радіостанція несуть відповідальність за розміщення повідомлення, яке не відповідає дійсності, то Інтернету це не стосується, адже розміщення в ньому інформації не підлягає цензурі, а також не потрапляє до сфери правового регулювання. Інформація кримінального характеру може бути розміщена на сайтах, що належать як юридичним, так і фізичним особам. При цьому досить легко розмістити повідомлення анонімного характеру. Потім цю інформацію можна розміщувати в інших ЗМІ із посиланням на Інтернет. І ЗМІ охоче це роблять, враховуючи соціальний інтерес до негативних публікацій і повідомлень про роботу правоохоронних органів. Тобто Інтернет може бути використаний як фіктивне джерело інформації для інших ЗМІ. Про те, “що сьогодні діяльність інтернет-ЗМІ не регулюється жодним нормативно-правовим актом”, зазначається у заяві комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації з приводу прийняття Генеральною прокуратурою України положення “Про порядок акредитації засобів масової інформації та інформаційних агентств на заходи, що проводить прес-служба Генеральної прокуратури України”.
З огляду на це необхідно звернути увагу на важливість ознайомлення працівників правоохоронних органів не лише з деструктивними (негативними) інформаційними заходами з використанням ЗМІ щодо процесу досудового розслідування, а й з конструктивними (стабілізуючими), що включають інформаційно-психологічний вплив на конкретних осіб. У судовій психології вплив на особу визначається як процес передачі інформації від суб’єкта впливу за допомогою різноманітних методів і засобів, а також відображення цієї інформації у психіці цієї особи, що може викликати відповідну реакцію. Ця реакція виявляється в поведінці особи, її діяльності, відносинах і станах. Використання слідчим можливостей ЗМІ для психологічного впливу на осіб, не зацікавлених у розслідуванні злочинів, дасть змогу йому підтримувати належну увагу з боку населення до розслідування злочину, дезінформувати супротивника, сприяти профілактиці злочинів, підвищувати авторитет правоохоронних органів, за допомогою розміщення тривожної для злочинців інформації активізувати їх діяльність з метою її документування та подальшого припинення. Справедлива також думка С. Овчинського і про те, що правоохоронні органи повинні повною мірою володіти технологіями застосування “інформаційної зброї”, що включають технології завдання інформаційних ударів з використанням як ЗМІ, так і комп’ютерних мереж, радіоефіру й телекомунікацій. Це висуває нові вимоги до тактики здійснення досудового розслідування, подолання протидії.
Для здійснення під час розслідування кримінальних справ заходів інформаційно-психологічного впливу через оприлюднення потрібних слідству повідомлень ЗМІ потрібно залучати спеціалістів, що володіють необхідними знаннями з таких галузей науки, як теорія інформації, психологія, соціологія, теорія комунікації, паблік рилейшнз, пропаганда та ін. У правоохоронних органах України таких фахівців сьогодні бракує. Тому наведемо приклади з досвіду їх підготовки в інших країнах. Так, у військових академіях Великобританії, США обов’язковим є проходження офіцерами спецкурсів з організації роботи зі ЗМІ. У міністерстві оборони Швеції існує підрозділ під назвою “психологічний захист”. За результатами бойових дій у Чечні у МВС Росії підготовлено аналітичну записку, в якій зазначається необхідність створити повноцінну службу інформаційно-психологічного протистояння (ІПП), у складі якої повинен бути Центр з організації дезінформації. Крім того, у Росії всі інформаційні структури МВС об’єднуються у нове управління друку та інформації, завданням якого стає інформаційне забезпечення структур міністерства і пропаганда досвіду боротьби із злочинністю. У результаті таких заходів навіть на рівні райвідділу міліції створюється посада офіцера прес-служби. До того ж, у московському FM-ефірі почала працювати державна радіостанція “Милицейская волна”, що входить в об’єднання телерадіостудії МВС Росії. У подальшому планується створити ще й телеканал. Тобто досвід роботи та увага, яку приділяють силовим відомствам і правоохоронним органам в інших країнах, свідчать про важливість вивчення, знання та узагальнення досвіду щодо можливостей інформаційно-психологічного впливу через ЗМІ.