Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів
- Автор: Біленчук Петро Дмитрович, Семаков Геннадій Семенович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-608-683-2
- Жанр: право
Электронная книга - «Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів». Краткое содержание книги:
Для студентів і викладачів вищих закладів освіти, науковців, працівників правоохоронних органів і правозахисних організацій.
5.2.2. Шляхи подолання суспільно небезпечних проявів і можливості використання повідомлень засобів масової інформації під час досудового слідства
Одним з об’єктів вивчення криміналістики є злочинна діяльність. Про необхідність вивчення тактики злочинної діяльності як складової криміналістичної тактики зазначають В. Бахін, Р. Бєлкін, М. Когамов, Н. Карпов, І. Строков, В. Шепітько та інші вчені-криміналісти. Слід погодитися з В. Бахіним, І. Горою, П. Цимбалом, які вважають: щоб грамотно вести розслідування, необхідно знати тактику дій злочинців і володіти арсеналом достатніх засобів виявлення і нейтралізації їхніх тактичних хитрощів. Звідси випливає необхідність криміналістичного вивчення злочинної діяльності як виду соціальної діяльності з урахуванням усіх елементів і ознак, що притаманні цьому явищу (а не лише способів скоєння злочинів), і насамперед такої складової, як тактика. Як уже зазначалося, сьогодні кримінальні структури активно використовують можливості ЗМІ для вчинення злочинів. Тому потрібно дослідити, в який спосіб реально та потенційно ЗМІ можуть використовуватися у діяльності злочинців, аби правоохоронці могли ефективно протидіяти новим проявам суспільно небезпечної поведінки.
Можливості використання повідомлень засобів масової інформації для протидії розслідуванню злочинів і шляхи подолання такої протидії. Однією з особливостей діяльності органів дізнання та досудового слідства, що відрізняє її від більшості інших видів людської діяльності, є здійснення протидії вирішенню завдань розслідування з боку незацікавлених осіб Ця ознака слідчої діяльності більшою або меншою мірою виявлялася завжди і в найрізноманітніших формах, однак сьогодні вона набула значно більшого поширення, спрямованості та організованості.
Термін “протидіяти розслідуванню” в кримінально-процесуальній і криміналістичній літературі з’явився давно. “Протидіяти” означає вчиняти протидію, перешкоджати досягненню цілей, які ставить перед собою слідчий. Усі явища протидії створюють передумови для того, щоб порушувався нормальний процес досягнення істини, процес пізнання, притаманний юридичній діяльності. Р. Бєлкін зазначає, що коли раніше під протидією розслідуванню розуміли переважно різні форми, способи приховання злочинів, то тепер це поняття наповнилося ширшим змістом і може бути визначене, як навмисна діяльність з метою перешкодити розслідуванню і зрештою встановити істину в кримінальній справі. На думку В. Карагодіна, протидію розслідуванню можна визначити як поведінку різних суб’єктів, що заважає або спрямована на перешкоджання виконанню органами слідства завдань кримінального судочинства.
В Україні у 90-х роках XX ст. було створено велику кількість різних ЗМІ, що належать фізичним особам, організаціям (у тому числі іноземним), політичним партіям, рухам тощо. При цьому спостерігається тенденція зростання інформаційних і бізнесових структур, які володіють ЗМІ. Держава в особі органів влади дедалі більше позбавляється можливості контролювати інформаційний простір. Саме у зазначений період правоохоронні органи вперше зіштовхнулися з проблемою протидії через ЗМІ при розкритті та розслідуванні злочинів. У зв’язку із зростанням ваги інформаційного компонента в практиці боротьби зі злочинністю проблема інформаційної протидії органам досудового розслідування з боку осіб, не зацікавлених у вирішенні кримінальної справи, з використанням для цього сучасних ЗМІ набула особливої актуальності і гостроти. Це пов’язано також з розмахом сучасної організованої злочинності.
Потрібно зазначити, що до початку 90-х років ХХ ст. у криміналістичній науці та слідчій практиці діяльність засобів масової інформації не розглядалася серед загроз розслідуванню, а тому не розроблялися тактичні засоби подолання та попередження такого виду протидії. Одним з перших, хто вказав на випадки протидії слідчим органам у розслідуванні кримінальних справ через повідомлення ЗМІ, був В. Карагодін. Він наголошував на необхідності встановлення правових гарантій спростування неправдивої інформації, розробки і використання нових форм взаємодії між правоохоронцями та представниками ЗМІ, шляхів обміну між ними інформацією.