Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
Дірку в огорожі вона пробила кулями «койота» — перерізала спершу зовнішню, потім внутрішню і нарешті середню — та пірнула в густий дим, на ходу перезаряджаючись.
І…
Руйнач Вейверлі спробував звільнитися від хватки Фінлі. «Ні, ні, навіть не мрій про це», — подумав Фінлі й притягнув чоловіка (в минулому житті, до Алгула, той працював бухгалтером абощо) ближче до себе, потім двічі відважив йому ляпасів, таких сильних, що заболіла рука, а Вейверлі аж вереснув від болю й подиву.
— Хто, нахрін, за цим стоїть?! — прогорлав Фінлі. — ХТО, НАХРІН, ЦЕ ВСЕ ВИРОБЛЯЄ?
Пожежні машини, що їхали слідом за першою, зупинилися перед Дамлі-Гаузом і пустили струмені води у дим. Фінлі сумнівався, що це допоможе, але, напевно, й зайвим не буде. Принаймні кляті машини не врізалися в будівлю, яку мали рятувати, як це сталося з першою.
— Сер, я не знаю! — зарюмсав Вейверлі. З однієї ніздрі й кутика рота в нього текла кров. — Я не знаю, але тих дияволів, напевно, п’ятдесят, якщо не сотня! Нас вивів Дінкі! Благослови, Боже, Дінкі Ерншо!
Тимчасом Ґескі О’Теґо вхопив однією чималою рукою за шию Джеймса Кегні, а другою — Джеклі. Ґескі підозрював, що клятий сучий син Джеклі має намір накивати п’ятами, але зараз був не час цим перейматися. Йому потрібні були вони обидва.
І…
— Шеф! — прогорлав Фінлі. — Шеф, хапайте малого Ерншо! Щось із ним нечисто!
І…
Притиснувши голову Кеґа до однієї щоки, а голову Джеклі — до другої, Ґескі (котрий того жахливого ранку мислив так само чітко і зв’язно, як і решта мешканців поселення) нарешті домігся, щоб його почули. І повторив свою команду: розділити озброєних охоронців і приставити їх до Руйначів, що тікали на південь.
— Не намагайтеся їх спинити, просто супроводжуйте! І заради всього святого, не допускайте, щоб вони підсмажилися на дроті! Не пускайте їх до огорожі, якщо підуть через Головну вули…
Не встиг він закінчити інструктаж, як із димової завіси вилетіла якась фігура. То був Ґанглі, лікар поселення. Його білий халат горів, але ролики досі були на ногах.
І…
Кашляючи, Сюзанна Дін зайняла позицію біля лівого заднього рогу Дамлі-Гауза. Вона бачила трьох сучих потрохів — тільки не знала, що їх звати Ґескі, Джеклі й Кегні. Але прицілитися не встигла, бо їх сховала хмара диму. А коли він розвіявся, Джеклі й Кега вже не було: пішли зганяти озброєних охоронців, щоб пантрували отару і принаймні спробували захистити охоплених панікою овець, якщо вже не могли їх одразу спинити. Але Ґескі ще стояв на місці, й Сюзанна вбила його одним пострілом.
Пімлі цього не бачив. На той час йому вже стало зрозуміло, що вся ця вакханалія — поверхова. Цілком імовірно, що її здійняли навмисне. Щось підозріло швидко й підозріло організовано Руйначі вирішили знятися й піти подалі від півночі, звідки почалася атака на Алгул.
«Ерншо в цій грі пішак, — подумав він. — От з ким я справді хочу побалакати, то це з Бротіґеном».
Але перш ніж він встиг дістатися до Теда, його схопив за обидві руки наляканий Тасса. Він забелькотів, що будинок начальника горить, що він боїться, страшенно боїться, що весь одяг начальника, його книжки…
Пімлі Прентис збив його з ніг могутнім ударом кулака. Пульсування об’єднаної думки Руйначів (не доброго, а затьмареного тепер розуму) шаленіло
(З ПІДНЯТИМИ РУКАМИ ВАС НЕ)
у нього в голові, загрожуючи звести нанівець усе мислення. Це зробив довбаний Бротіґен, Пімлі це точно знав, а тепер він уже був далеко попереду… хоча…
Пімлі замислено зважив у руці «миротворця», але передумав і заховав його в кобуру, що висіла під лівою пахвою. Довбаний Бротіґен був потрібен йому живий. Довбаний Бротіґен мав йому дещо пояснити. Не кажучи вже про те, що він мав довести до кінця своє кляте руйнування.
Чу-чу-чу. Довкола нього свистіли кулі. Довкола нього метушилися охоронці — г’юми, тахіни й кан-тої. Господи, та серед них лише декілька були озброєні, переважно г’юми, які патрулювали периметр огорожі. Тим, що охороняли Руйначів, зброя не була потрібна, бо здебільшого Руйначі були ручні, як папужки, а думка про напад ззовні здавалася безглуздою, аж поки…
«Аж поки це не сталося», — подумав він і цієї миті помітив Трампаса.