Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
Можна подумати, була потреба про це нагадувати.
Вона могла зняти трьох вартових на вежі ще поки сирена вила, але чомусь вирішила зачекати. І вже за кілька секунд зраділа своєму рішенню. Задні двері котеджу в стилі королеви Анни розчахнулися так рвучко, що мало не злетіли з горішньої завіси. І звідти повалили Руйначі, у паніці чіпляючись руками за тих, хто йшов попереду («І це ті, що нищать усесвіт, — подумала Сюзанна. — Отара овець»), а серед них вона помітила півдюжини потвор з головами тварин і щонайменше чотирьох тих моторошних гуманоїдів у масках.
Першим Сюзанна застрелила охоронця на західній вежі й перевела приціл на пару в східній вежі ще до того, як труп першої жертви в битві за Алгул Сьєнто з мізками, що текли з голови йому по щоках, перевалився через поруччя і впав на землю. Пістолет-кулемет «койот», налаштований на стрільбу короткими чергами, випльовував кулі трикратними пострілами: Чу! Чу! Чу!
Тахін і ниций у східній вежі стрімко розвернулися проти годинникової стрілки обличчям один до одного, як фігури в танці. Тахін упав на вузький місток, що оперізував верхівку вежі, ницого кинуло на поруччя, він перевалився через них і полетів головою на землю. Сюзанна почула хрускіт, з яким зламалася його шия.
Двоє з отари Руйначів помітили падіння бідолахи і закричали.
— Підніміть руки! — То був Дінкі, вона впізнала голос. — Якщо ви Руйнач, підніміть руки!
Ніхто навіть не поставив під сумнів, чи потрібно це насправді. За таких обставин будь-хто впевнений у своїх діях користувався беззаперечним авторитетом. Деякі Руйначі (але поки що не всі) попідносили руки. Та Сюзанна цього не потребувала. Відрізнити овець від козлів вона могла й без піднятих рук. Її зір набув моторошної ясності.
Вона перевела важіль скорострільності з КОРОТКОЇ ЧЕРГИ на ОДИНИЧНИЙ ПОСТРІЛ і заходилася винищувати охоронців, що вийшли з Читалки разом з Руйначами. Тахін… кан-тої, в нього стріляй… жінка-г’юм, але Тіне чіпай, вона Руйнівниця, хоч і не тримає рук догори… не питай, звідки я це знаю, я просто знаю, і все…
Сюзанна натиснула на гашетку «койота», і голова г’юма біля жінки в яскраво-червоних слаксах розлетілася бризками крові й кісток. Руйначі заверещали, як діти, вибалушеними очима роззираючись навколо, не опускаючи рук. І тут Сюзанна знову почула Дінкі, та тільки не фізичний його голос, а ментальний, і до того ж набагато гучніший:
(ІДІТЬ НА ПІВДЕНЬ, ПІДНЯВШИ РУКИ; ВАС НЕ ПОРАНЯТЬ)
І то був сигнал для неї вийти з укриття й почати рухатись. Вона застрелила вісьмох посіпак Багряного Короля, враховуючи тих трьох, що були на вежах (хоча важко було назвати це досягненням, зважаючи на їхню паніку), і більше нікого з охоронців не бачила, принаймні поки що.
Сюзанна ввімкнула двигун «ПТС» і покотила до іншого покинутого сараю. Махина так рвонула з місця, що жінка мало не злетіла з сидіння, більше схожого на велосипедне. Намагаючись стримати сміх (втім, безуспішно), вона закричала на всю горлянку неприємним, як вереск стерв’ятника, голосом Детти:
— Пішли звідси, сучі діти! На південь! Руки вгору, щоб ми могли відрізнити вас від поганців! Усі, хто не підніме рук, отримають кулю в голову! Щоб ви мені не сумнівались!
Вона заїхала в двері іншого сараю, трицикл зачепився шиною за одвірок, але не настільки сильно, щоб перекинутись. І слава Богу, бо підняти його самотужки їй би не стало сил. У цьому сараї на тринозі стояв один з «лазерів». Вона перевела перемикач у положення «УВІМК» і не встигла замислитися, що ж їй робити з інтервальним перемикачем, як з дула зброї вирвався промінь червонувато-фіолетового світла, прорізав повітря понад потрійною огорожею і зробив діру в горішньому поверсі Дамлі-Гауза. На Сюзаннин погляд, діра не поступалася розміром отвору від артилерійського снаряду, випущеного по прямій.
«Це добре, — подумала вона. — Треба і решту пустити в дію».
Але вона не була певна, чи є для цього час. Інші Руйначі вже підхопили пропозицію Дінкі й передавали повідомлення далі:
(НА ПІВДЕНЬ! РУКИ ВГОРУ! НЕ ПОРАНЯТЬ!)
Вона перемістила важіль «койота» і для переконливості дала довгу чергу по горішньому поверсі найближчого гуртожитку. Кулі свистіли й рикошетили. Сипалося скло. Руйначі закричали й у паніці, з піднятими руками, побігли вздовж стіни Дамлі-Гауза. З-за рогу вийшов Тед. Його годі було не помітити, бо він ішов проти течії. Вони з Дінкі обійнялися, потім підняли руки й приєдналися до потоку Руйначів, що плинув на південь, Руйначів, які найближчим часом мали втратити свій статус надважливих персон і стати просто втікачами, що силкуватимуться вижити в темному отруєному краї.