Над Шпрее клубочаться хмари
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над Шпрее клубочаться хмари». Краткое содержание книги:
— І багато їх таких, високомудрих? — У голосі Думбрайта вчувалася неприхована іронія. Шлітсен знітився.
— Набереться близько двох десятків. Погодьтесь, що часу у нас було обмаль. Здебільшого це наші давні вихованці, ще з Фігераса.
— Вразили! Приголомшили! Та достобіса мені всі ваші новинки, коли ви не можете нашкрябати й двох десятків, готових до виконання завдання.
— Ви не так мене зрозуміли, містер Думбрайт! Я мав на увазі лише найкращих. Запевняю…
— Гаразд! Обговоримо все потім. Що у вас тут, що це за емблема на дверях?
— Лабораторія. Заходити в приміщення не рекомендується, але з тамбура, через віконце… Я певен, вас це зацікавить.
Крізь товсте скло Думбрайт побачив щось схоже на хімічну лабораторію. Поміж столами, заставленими силою колб, реторт, пробірок група людей у масках і захисних костюмах схилилась над верстатом, в якому корчився пес. Йому, очевидно, зробили впорскування отрути і тепер спостерігали, як вона діє.
Думбрайт відсахнувся від вікна.
— Що це? — запитує він вражено і, не чекаючи на відповідь, простує до дверей.
Шлітсен розуміє — видовище не з приємних. Та не може ж цей зарозумілий янкі залишитися байдужим до самої ідеї створення осередку, де б глибоко і ґрунтовно вивчався вплив на живий організм тих чи тих хімічних сполук. Адже це теж зброя, тільки зброя потаємна, зручна у застосуванні, про що б не йшлося: раптове вбивство чи знищення повільне або й просте приголомшення жертви, щоб позбавити її сил до опору. Певно, треба було почати огляд саме з лабораторії, як з козирної карти, це враз справило б враження, затушкувало б деякі недоліки в інших ланках.
Думбрайт ішов широким кроком, мовчання затягувалось. Це почало непокоїти Шлітсена, хоч він ще не втратив бравого вигляду, подумки хизуючись з власної винахідливості. Коли Думбрайт знагла зупинився і рвучко повернувся, вся постать начальника школи ще промовляла про його готовність з гідною скромністю сприйняти похвалу. Краєм свідомості він уже починав розуміти, що в його розрахунках щось не так, але осягнути всю міру своєї поразки ще не встиг.
— Ви збожеволіли! — люто вигукнув Думбрайт. — Хто дав вам право марно витрачати кошти і час? Надумали утворити науково-дослідний інститут? Збираєтесь готувати Бойлів і Менделєєвих? Та я засиплю вас дощем з ампул, коли одного ціаністого вам стане замало! Як взагалі ви насмілились підпускати до отрут цю наволоч? Перший-ліпший з них може поцупити цілу пригорщу з того добра, що у вас стоїть на столах! Уявляєте, до чого це може призвести?
— Але вивчити їх дію…
— Вивчити, вивчити… Кожна фірма, що стане вашим постачальником, разом з ампулами зобов’язана надіслати і інструкцію, яка міститиме все, — розумієте: все! — стосовне її продукції. Спроможні ви зрештою второпати це? Теж мені — Чезаре Борджіа!
Гамір голосів перервав цю сцену: трохи віддалік з барака вибігали курсанти, і відразу ж невеличкий майданчик завирував, немов хлинув на нього стрімкий потік. В одних місцях він закручувався коловоротом, в інших розтікався спокійним плесом, щоб знову збуритися, жбурнути додолу тих, хто борюкається чи просто зчепився в запеклій бійці.
— Якого дідька знялася ця колотнеча? — запитав Думбрайт Домантовича, що саме наблизився до них.
— Вивів своїх хлопців провітритись. Очманіли біля техніки. Хай трохи почубляться. Від цього подвійна користь: удосконалюватимуть свою вправність і витратять зайвину, енергії, обмежену рамками дисципліни. З того часу, як їх позбавили відпусток до міста, вони просто шаленіють з нудоти.
Думбрайт підвів очі на Шлітсена:
— Чому вдалися до таких заходів?
— Готуємось до ряду відповідальних акцій. Треба запобігти проникненню відомостей про нашу діяльність за межі школи. Досить одного необережного слова, сказаного у нападі п’яної відвертості…
— Що ж, схвалюю.
— Може, і з Димовим слід зачекати?
— Хлопцеві треба прийти до норми після сьогоднішнього. Відправте його з якоюсь надійною людиною, ну хоча б під наглядом Домантовича.
Домантович скривився:
— Не дуже приємний попутник. Надто похмурий і неговіркий як на мене.
— Тим краще, що неговіркий. Партнершу йому доберіть самі, з тих, кого ми тримаємо для спеціальної обслуги.