Olya_#1
- Автор: Худенко Володимир
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Olya_#1». Краткое содержание книги:
Гострий сюжет, яскраві постаті героїв та їхні карколомні пригоди, калейдоскопічне тло створеного автором феєричного світу — то все лише засіб, щоб замислитись над сьогоднішнім буттям.
Усе було так — щось сиділо в системах та мережах, нишпорило, «сніфило», сопло, щось робило свою чорну справу… Котрої Оля не могла зрозуміти, бо це ЩОСЬ було позиційно значно вищим за Олю — воно володіло якимись гігантськими, нереалістично гігантськими ресурсами.
То що це таке — вірус? І він уже діє? Але віруса НЕ БУЛО, Оля не фіксувала ніякого віруса, ніякого стороннього втручання. Ні за яким тверезим критерієм. Не було взагалі нічого, лише оце приглушене сопіння — то над правим вухом, то над лівим, а то взагалі десь віддалік… А як вслухатися, то просто собі вітер, просто дрібні перешкоди, шуми на лінії, несуттєві лаги… І будь-хто на її місці, будь-хто з професіоналів Skytek просто підвів би оцю всю нудотну симптоматику під тверезі, чіткі критерії та й заспокоївся, бо ж віруса не було. А граймери би дослухалися до своїх «чуйок» і шукали б навпомацки, і хапались би за все на світі, поки теж би не впевнились, що сигнатури стерильні, а значить, віруса немає й не було.
То що ж це все значить?
А якщо вірус таки був і було зараження, то чого ж у дідька корабель не охороняли, чого дозволили тут хазяйнувати якимсь нещасним контрабандистам?..
Так — ЧОГО?..
Оля дрібно, ледь помітно задрижала і обхопила долонями темно-червоні акумуляторні нарости на своїх ліктях…
Нещасні, безтолкові контрабандисти…
«Гуманістичні» вилупки…
Так, так…
Так.
Он воно що.
Контрабандисти — то, може, й нещасні, а от Кіра — навряд чи. Виходить, що Кіра звідкись ЗНАЛА про зореліт і вже ж абсолютно точно МОГЛА все це організувати. Але ж не могла вона нагнути цілу ООН?! Чи могла?.. Командування глобального регіону і миротворців вона врешті нагнула, але на це все у неї пішло майже десять років…
А якщо вона діяла не сама?
Ясна річ, не сама — тут до ворожки не ходи… Але ж полігон підконтрольний General Biology, а значить — підконтрольний Skytek! То що ж тут в дідька діється, га?
Треба негайно перевірити лайнер — Оля відчувала, що на лайнері знаходиться ключик від цієї головоломки…
— Ольго…
Вона відчула чиїсь дотик до миготливої зовнішньої мускулатури на своїм передпліччі, підвела погляд. Лейтенант Доусон перехилився до неї і обережно торкався її руки…
— Так…
Вона неуважно кивнула і звернулась не до нього, а до Асланоглу на поверхні планети.
— Мем, у нас дуже серйозні проблеми.
— Що таке? — сполошилась та. — Це через патогени? Не варто було розпечатувати склад?..
— Патогени тут ні до чого, — скрушно зітхнула Оля. — Цілісність контейнерів не порушена, до того ж…
Вона знов скривилась.
— …«лід» не активується подібним чином.
Вона торкнулась кігтястою рукавичкою до свого чола — жорсткі напальники одразу пом’якшились і приємно зігріли шкіру…
— Це дуже довго пояснювати, але нам час припиняти наші конспіративні ігри — треба переконати командора розблокувати галактичний зв'язок і негайно з’єднатися з Марсом та Венерою…
Вона опустила руку на коліно — по мускулах та сухожиллях її скафандра пробігли мляві полиски алізаринового та салатового…
— Ця халепа вже не до снаги ні мені, ні нам усім — треба залучати військових крекерів, безпекові спецпідрозділи Skytek, уряд…
Вона зітхнула і з силою стисла руку в кулак — алізаринові та салатові полиски злилися в пульсуючі золотаво-жовті прожилки, і ті одразу ж потьмяніли, згасаючи, а мускули на зап’ясті та фалангах пальців погрубіли …
— Я зараз поговорю з командором, — одізвалась Асланоглу.
— Думаю, командор і так знає більше за нас, — видихнула Оля. — Зробимо так — я зараз спробую заручитись підтримкою своїх колег із лайнера. Тамтешні шишки з Paradise Inside та впливові пасажири можуть примусити командора дослухатись. Якщо цього буде недостатньо — підключимось іще й ми з вами. Обговоримо все на поверхні, я прилечу одразу після відвідин лайнера. Я планую дослідити останки Ешлі Нолан — ви запакували їх належним чином?
— Так.
— Тоді до зустрічі, капітане.
— Олю… — перебила її Асланоглу. — Що відбувається?..