Olya_#1

Вона не слухала тепер Асланоглу, котра все бубоніла до неї по зашифрованій лінії, не чула писку вхідного повідомлення мережі Okinawa-Net від Янсона, не чула волань Мануели — та саме допитувалась, куди їй краще пристикуватись…

Вона нічого не чула і не бачила — сиділа в своїй капсулі, ритмічно похитуючись вперед та назад…

Грузна трясовина поспішних висновків, домислів, здогадів та навпомацки проявлених площин розверзлась під її ногами, і вона, Оля, стрімко летіла тепер у провалля, в урвище, в пітьму…

Нестійкі площини домислів луснули під її підошвами просто в ту хвилю, коли вона поставила собі одне-єдине питання і одразу ж дала на нього відповідь.

Вона спитала себе:

— Де вони взяли вірус?

І одразу ж одповіла самій собі:

— На кораблі.

Ні, звичайно існував мізерний шанс, що патоген був на поверхні — росіяни висаджувались на планету в вісімдесятих, займали об’єкти General Biology, вони могли організувати там опорні пункти, склади, все таке… Проте Оля відчувала, що її налякана свідомість просто застує тими думками одну іншу лиховісну думку. А саме — якщо пірати влізли на корабель, то, вірогідно, розбудили те, що в ньому спало, те, про що їй вранці розказувала Асланоглу. А ще ця страхітлива здогадка була поясненням всього, вона пояснювала ВСЕ — і їхній «секретний» політ, і командора Яня, і навіть підозріло схожі розсинхрони скайтеківських інтерфейсів… І дамп, і гіперструну, і рожеві капці, і все, все, все…