«Ілюстрована Історія України»

Старшина покірно прибула до Глухова, тут перед нею з ріжними церемоніями скинено Мазепу з гетьманства, повішено заочно фігуру його на шибениці й проклято всенародне, потім вчинено вибір нового гетьмана і по волї царській вибрано покірного і плохого полковника стародубського Івана Скоропадського. Духовенство послушно кидало церковну анахтему на гетьмана, найбільше заслуженого для української церкви з усїх попередників. Громадянство українське, спішачи скинути з себе підозріннє, свідчило свою вірність цареви і при тій оказії пильнувало урвати що небудь і собі з тих богатих милостей, які розливав цар на всю вірну старшину, в виді надань маєтностей нових і відібраних від Мазепиниїв Навіть з тої старшини, що пішла була за Мазепою до Шведів, чимало повертало ся назад—як полковник лубенський Апостол, генеральний хорунжий Судима, ґалаґан і иньші. Сам Мазепа завагав ся і завів листуваннє з царем, але кінець кінцем побояв ся звірити ся на слово Петрове, та й Шведи стерегли його пильно. Що замисел не удав ся, було очевидно. Але Мазепа те дурив себе надїями, що справа обернеть ся на його користь, тому намовив Карла зимувати на Україні, і тим підірвав ще гірше свого союзника: ся зимівля на Україні знищила шведські сили. Одиноким успіхом було— шо Запорозька Сїч пристала до Шведів. Давнїйше була вона дуже неприхильна Мазепі, як московському і старшинському прислужнику—се ми знаємо. Кошовий Кость Гордієнко, Головка призвишем, що старшував в Січи почавши від 1701 р., був великий ворог московської і старшинської неволі й дуже різко виступав против Мазепи. Але тепер, як Мазепа перейшов до Шведів, Гордієнко потягнув в його бік. Одначе пройшло кілька місяців, поки йому вдало ся повести за собою січове товариство: запорозька старшина досить довго тримала ся між Мазепою і Скоропадським як нічия, і тільки в перших місяцях 1709 року перехилила ся рішучо на шведський бік і післала своїх послів до Мазепи, а в марті кошовий з військом Запорозьким прибув сам в шведський табор і витав короля латинською промовою. Шведи були дуже утішені сим запорозьким військом, його воєнним вишколеннєм і досвідом, але їм сей прибуток не пішов на здорове, а Запорожцям тим меньше. Шведський король, щоб забезпечити собі зносини з Запорожем, посунув ся ще далі на Україну й застряг під Полтавою, що не піддала ся йому, а загорожувала дорогу на Запороже. А на Сїч тслано московські війська й здобуто її, завдяки бувшому Сїчовику ґалаґану, що тепер, відставши від Мазепи, з усіх сил вислужував ся перед царем, а знав усі запорозькі стежки і доріжки. Запорожці піддали ся на обіцянку ґалаґана і московських офіцерів, але слова їм не додержано і немилосердно покарано за повстаннє: „голови луплено, шию до плахи рубано, вішано й иньші тиранські смерти задавано, мертвих з гробів богато— не тільки товариства (козаків), але й ченців відкопувало, голови їм відтинано, шкуру луплено, вішано" Запорожці по сім, які заціліли, перенесли свій кіш на татарську територію, до Олешок, недалеко устя Дніпра. І там Січа була 19 літ.