«Ілюстрована Історія України»
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - ««Ілюстрована Історія України»». Краткое содержание книги:
Сим одним уже підірвано гетьманську вдасть і відібрано гетьманови давнїйше значіннє. Нїчого він не міг зробити без відома, а властиво— без дозволу царських резідентів, і кождий на Україні розумів, що сила не в гетьманї, а в тих резідентах, в царських міністрах та ріжних довірених людях. Вони далї оспоряджали ся на Україні як хотіли по своїй волі. Правительство царське обтяжало Україну постоями військ московських, що страшенно оббірали людність українську. А козаків ганяло в далекі сторони, на копаннє каналів, на будову кріпостей, в околицї Петербурга, в Астрахань, на Кавказ, „на линію" — як тоді казали, і там козаки гинули й мерли цілими тисячами, а котрі й вертали ся, то потративши здорове і весь припас, а не діставали за се нїякоі заплати.
Полковник Черняк, їдо був при роботах на Ладозькім каналї, в 1722 р. так описував сю козацьку біду в доношенії своїм росийськоаду сенатови: „При Ладозї у канальної роботи многеє число козаків хорих і померших знаходить ся, і що раз то більше умножають ся тяжкі хороби—найбільше вкорінила ся горячка і опух ніг, і мруть з того, одначе приставні офіцери, не вважаючи на таку нужду бідних козаків, за повелїннєм господина бригадіра Леонтиєва без жадного бачення немилостиво бють при роботї палками, — хоч і так вони її не тільки в день і в ночи, а навіть і в днї недїльні і празничні одправляють—без спочинку до неї приганяють. Бою ся я отже, щоб козаків тут не погубити як торік—що їх хіба третя частина в минулім році до дому вернула ся, тому поперджаю сенат сим покірнїйшим моїм писаннємі рабсько прошу: благоволіть не допустити моєї команди погинути до кінця при канальній роботї і аби не була переведена на иньші місця для зачинання иньшої роботи—сам Бог видить, нема ким її робити, бо всі козаки в силі своїй дуже ослабіли і ледви живі,—але щоб пустили їх до дому принаймні в первих числах септемврия, не заводячи в глубоку осінь, до роскиса і плюскоти".
В народнїх піснях теж зістали ся ще, хоч слабі спомини сих канальних робіт. Орлик, пізнїйше пригадуючи Запорозцям сю біду, толкував їм, що се „Москва" умисно хотїла військо козацьке вигубити і для того „по кількадесят тисячей козаків указами своїми спровадивши, одних тяжкими і незвичайними роботами помордували, других голодом поморили, а иньших борошном гнилим отрухлим з ящурками і з вапном помішаним потруїли"…
Умисно не умисно, але страшенно тяжко лягало се на Україну. Та ніхто не осміляв ся підняти голос против волї грізного царя. Нїхто не був певний нї свого житя, нї тим меньше—свого уряду.
Цар Петро не вдоволяв ся тим, що гетьманську управу підданеє під такий пильний догляд, ще і від себе вмішував ся, визначав полковників і старшин сам своєю волею, против волї і без відомосте гетьмана. Ріжні пролази за дарунки генералам та міністрам діставали собі уряди на Україні, поминаючи гетьмана, і потім і в вус собі не дули на нього. Почали далї давати українські уряди не тільки Українцям, а й Великоросиянам, Цар Петро наказав гетьману, щоб видав доньку за якого небудь великоросийського чоловіка, і коли Скоропадський, послухавши царського наказу, став питати для доньки якогось приємного цареви жениха—вказали йому на одного з царських довірених людей Петра Толстого, а потім цар, мовляв вважаючи на заслуги Скоропадського, сам від себе дав Толстому стародубське полковництво, найбільший з полків українських. Так зроблено перший початок, і потім все більше роздавано полковництва великоросийським офіцерам, комендантам (давнїйшим воєводам), так що перед смертю царя вже мало що лишило ся полковників з Українцїв.
Мішаючи ся так в управу українську в усяких справах малих і великих та чинячи тим велику замішку, цар заразом користав з кождого непорядку в гетьманській управі, щоб показувати на ті недоладности та немов для кращого порядку все більше покорочувати гетьманську та старшинську вдасть. Скоропадського він і призначив на гетьманство тому, шо він був старий, плохий недотепа і ним лекше було по своїй волї обертати. Старшина хотіла Полуботка, так цар, оповідають, не згодив ся: він, каже, занадто розумний, з його може вийти другий Мазепа. А при Скоропадськім забрали велику силу ріжні його свояки і особливо молода і гарна гетьманиха Настя, з Маркевичів родом: про неї казали, що то вона, Настя, носить булаву, а Іван (гетьман) — плахту. Зять гетьманський Чарниш, настановлений судею генеральним, завів великі непорядки, хабарництво і неправду в військовім судї. Посилаючи ся на такі непорядки в гетьманській управі, цар в 1722 р. приготовив новий удар українській автономії. При гетьманї поставлена була рада, так звана „малороссійская коллегія", з шести великоросийських старших офіцерів, з тих гарнізонів (залог), що стояли на Українї, з брігадіром Веляміновим у головах. Ся колегія мала пильнувати судів і приймати скарги на всякі суди і уряди українські—навіть на найвищий військовий суд і військову (гетьманську) канцелярію. Мала наглядати, щоб від старшини не були кривди і тісноти козакам і посполитим і за порозуміннєм з гетьманом робити против того всякі заходи. Мала стежити за гетьманською канцелярією і всякими писанями, що туди входять і звідти виходять. Мала пильнувати всяких доходів українських, приймати їх від війтів і урядників і видавати на військові та всякі иньші потреби. А про всякі непорядки мала доносити просто сенатовн.