Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник

Ще не дуже давно вона раділа, коли він повертався додому і вони сідали разом вечеряти, пили каву, разом перевіряли Бернгардові зошити, допомагали хлопцеві, а іноді й випивали на терасі по скляночці пива, заводили в садку біля паркана розмову з сусідами про нікудишнє будівництво, фінансові труднощі, дитяче виховання й узагалі про нинішні часи. Іноді сусіди питали в нього якоїсь поради — здебільшого щось про машини, про заборону їх паркувати, зупинятися, про обмеження швидкості, і їх із Губертом навіть запрошували в гості — Гельстери, що живуть від них праворуч, і Мітелькампи, що живуть ліворуч; та й самі вони вже якось запрошували до себе гостей — на пиво з «чимось гостреньким» та каву з «чимось солоденьким». А тепер усе кругом стало якесь холодне — не те що вороже, а саме холодне, бо непристойностей, що їх нишком, але досить підленько вміє вкинути пані Гельстер, Губерт уже просто не може терпіти. А якось вони забули, де він служить, і хтось бовкнув слівце «лягавий»; вони й не помітили своєї помилки і майже відразу потому заходилися розпитувати, що він робить на своїй службі,— щоразу, мовляв, сідає ошатно вбраний у машину і кудись їде. Але Губерт сидів, як скам'янілий.

А Мітелькампи ще грубіші, відвертіші й аж ніяк не приємніші; коли Губерт тимчасово служив у поліції моральності, їм кортіло все знати, як вони казали, про «панель та волоцюг». «Ваша нова робота, мабуть, надзвичайно цікава! Група забезпечення, еге?» На таке запитання не можна було відповісти ні «так», ні «ні», а мовчання для них — однаково, певно, що позитивна відповідь. Мітелькампи обоє молоді — їм років десь по тридцять, а то й по двадцять п'ять; він — завідувач на складі, вона — касирка у великому універсамі, дітей не мають, з грішми, видно, ніякого клопоту. Гельстери старші, обом уже, мабуть, під п'ятдесят, він працює у податковому управлінні, а вона, коли дочка закінчила школу, знов пішла «в контору», але не надовго, скоро залишилася без роботи і якось шепнула їй через паркан: «Вона до мене так причепилась... ота порнографія, що я вже просто не можу її позбутись... Ви, Гельго, не гнівайтесь, коли мені щось злетить з язика...» І ота їхня дочка, про яку спершу нібито ніхто не знав, що воно за одна,— років їй десь двадцять п'ять, одягнена завжди розкішно, їздить у шикарних машинах, казкова зачіска, сама завжди привітна... А от постійної, як у людей, роботи вочевидь не має. Інколи можна почути, як вона цілими годинами клацає на машинці, потім знов надовго зникає, часом досить допізна спить і ситно снідає на балконі, а о тій порі, коли решта людей звичайно працюють, її бачать у садку — сидить собі й читає. Кінець кінцем, коли Мітелькамп спитав її навпростець, вона відповіла, що працює «виїзною секретаркою», передруковує вдома начисто записані на магнітофонну плівку, продиктовані або застенографовані матеріали конференцій та переговорів, отож робота в неї, мовляв, постійна, тільки не звичайна.

Клавдія мила дівчина, і материні непристойності їй, судячи з усього, зовсім не до душі, а коли Губерт якось обізвав її «виїзною шльондрою», їй, Гельзі, здалося, що це вже занадто і несправедливо. А до того він обізвав шльондрою і Клавдіїну сестру Моніку, й то саме тоді, коли мав на те якісь підстави; але Моніка — дівчині хотілося, щоб її називали Монкою, бо це ім'я стало дуже модним,— на той час уже почала нове життя; власне, шльондрою вона ніколи й не була, тільки трохи покрутилася в певному середовищі, і сказати, що вона зовсім не заслужила того прізвиська, теж не можна було. Тепер Монка працює на одну з крамниць, а часом і в самій крамниці модних товарів — шиє, плете, придумує фасони; живе вона з Карлом, він ще вчиться і як тільки може заробляє гроші. Карл завжди міркує і розмовляє досить відверто, але не легковажно, як це й досі трапляється з Монкою. І взагалі, що воно за сімейне життя: наче й разом, а не одружені? А пані Гельстер і Мітелькампи... Вона, Гельга, здається собі такою чужою, хоч їй тільки двадцять дев'ять років, і саме ота нібито наукова чи, може, й справді наукова манера, з якою вони розводяться про секс (ті балачки іноді їй огидніші, ніж грубощі Мітелькампа, що одного разу, коли його дружина була на роботі, а Бернгард у школі, досить безцеремонно запропонував їй «трохи побавитись». Губертові вона про це нічого не сказала — той міг би зробити що завгодно, навіть убити Мітелькампа)... Коли вони заводять мову про певні процеси, що їх вона й досі називає «сповненням», і вживають відповідні наукові слова... Або коли Губерт якось спробував навіть з'ясувати в неї, чи бувають уже в Бернгарда, в їхнього любого хлопчика ерекції... Господи, яке жахливе слово!