Чарівні створіння
- Автор: Гарсия Ками, Штоль Маргарет
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: КМ Publishing
- ISBN: 978-617-538-173-1
- Переводчик: Вікторія Калина
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чарівні створіння». Краткое содержание книги:
— Сподіваюся, ти готова, бо його зараз закидають камінням, і ми повернемося до будинку за п’ять хвилин. От побачиш.
Ліна задумливо дивилася на сцену.
— Не знаю, не знаю.
Ридлі сиділа на краю сцени і пишалася, як новоявлена фанатка. Її волосся маяло від вітру, обвиваючи плечі білими і рожевими пасмами.
Потім я почув знайому мелодію — «Шістнадцять місяців». Підсилювачі горлали, але цього разу музика була не такою, як на Лінкових демо. Вона справді нагадувала якісну річ. Натовп почав шаленіти — нарешті джексонівці дочекалися танців. От тільки танцювали ми посеред поля маєтку Рейвенвуд — найсумнозвіснішої і найтаємничішої плантації в околицях Гатліна. Від цього шаленство лилося через край — нас переповнювала енергія, як від дикого рейву. Всі заходилися танцювати, а ще половина співала, чому я не міг повірити, адже ніхто раніше не чув цих слів. Навіть Ліна всміхнулася, і ми почали гойдатися в такт юрбі, не опираючись бажанню.
— Вони грають нашу пісню, — мовила Ліна, беручи мене за руку.
— Я саме про це подумав.
— Знаю, — вона переплела свої пальці з моїми, посилаючи в моє тіло міріади тремтливих зарядів. — І грають добре! — вигукнула вона поверх юрби.
— Добре? Та вони круті! Це ж найкращий день у Лінковому житті!
Насправді все було круто — «Дриґачі», Лінк, вечірка. Танці Ридлі на краю сцени з Ридлі-чупсом у роті. Звісно, не найдивовижніше видовище за сьогодні, але щось у ньому було.
Невдовзі ми з Ліною теж почали танцювати, і так минуло п’ять хвилин, потім ще двадцять п’ять і п’ятдесят п’ять, але ми на це не зважали. Ми зупинили час, принаймні так нам здавалося в танці. Якщо цей танець був єдиним, то ми хотіли взяти від нього все. І Ларкін не квапився. Він терся біля Емілі неподалік одного з вогнищ, що облаштували у старому сміттєвому баці. На Емілі була Ларкінова куртка, і час від часу він відкидав її в неї з плеча, щоб лизнути Емілі у шию чи куди-інде. Він насправді був змією.
— Ларкіне, їй тільки шістнадцять, — крикнула до нього Ліна через вогонь. Ларкін показав їй язика — довжелезного, як у жодного зі смертних.
Але Емілі нічого не побачила. Вона звільнилася з його обіймів і махнула Саванні, що танцювала з Шарлоттою та Іден позаду їхньої пари.
— Агов, дівчата, час вручити Ліні подарунок.
Саванна полізла у свою маленьку сріблясту сумочку і дістала з неї трішки менший за розміром сріблястий пакунок, перемотаний сріблястою стрічкою.
— Маленька дрібничка. Тримай.
— Дівчатам без цього ну ніяк, — проплямкала Емілі.
— Колір «металік» личить до всього, — Іден ледь стримувалася, щоб власноруч не розмотати пакунок.
— Якраз для телефону і блиску для губ, — Шарлотта впхнула подарунок Ліні в руки. — Ну ж бо, розгортай.
Ліна взяла пакунок і всміхнулася до дівчат:
— Саванно, Емілі, Іден, Шарлотто! Ви навіть не уявляєте, що це для мене означає.
Вони не відчули сарказму, проте я зрозумів за чотирьох.
«Дурний дурного веде».
Ліна не підводила до мене очей, бо ми б луснули від сміху. Повертаючись до танцюристів, вона кинула срібний пакунок у вогонь. Жовтогаряче полум’я зжирало обгортку, аж доки крихітна сумочка кольору «металік» не перетворилася на попіл і пил.
«Святі дриґачі» вирішили перепочити, а Лінк спустився купатися в перших променях слави.
— Я ж казав тобі, що ми круті. Ще трохи — і підпишемо контракт, — штурхнув він мене під ребра, як у старі добрі часи.
— Так, ти мав рацію, чувак. Вийшло кльово.
Я мав віддати йому належне, навіть якщо на його боці була дівчина-льодяник.
До нас підтягнулася Саванна Сноу, і я чекав, що вона зіпсує Лінків піднесений настрій.
— Лінку, — вона кинула недвозначний погляд.
— Саванно?
— А ти не проти зі мною потанцювати?
Неймовірно! Вона не зводила з нього очей, ніби він був справжньою рок-зіркою.
— Я просто не знаю, що робитиму, якщо ти мені відмовиш, — Саванна обдарувала його усмішкою Снігової королеви, а я не міг позбутися відчуття, що опинився у чиємусь сні — чи то в Лінковому, чи то у видінні Ридлі.
— Руки геть, шкільна примадонно! Це мій мачо.
Про вовка промовка! Ридлі притулилася до Лінка, доводячи свої слова чи не всім тілом.
— Вибач, Саванно, можливо, іншим разом, — Лінк запхав барабанні палички у задню кишеню і повернувся на танцювальний майданчик. Поряд з ним дефілювала Ридлі, викаблучуючи свої улюблені танцювальні па. Без сумніву, сьогодні був найкращий день у житті Лінка. Можна було подумати, що це йому сьогодні шістнадцять.