Чарівні створіння

Я пішов за Лінком до сцени, де облаштовувалися «Святі дриґачі». Їх було троє і кожному — приблизно років тридцять. Чувак, що налаштовував підсилювач для гітари, мав татуювання на обох руках і щось схоже на товстий мотоциклетний ланцюг на шиї. В ударника було чорне-пречорне волосся, як і стрілки навколо його очей. Третій музикант так виблискував пірсингом, що очам було боляче на нього дивитися. Ридлі стрибнула на край сцени і помахала Лінку.

— Чекай-но, ми зараз покажемо клас. Шкода, що Ліна не з нами.

— Маю вас розчарувати, — зненацька озвалася Ліна й обійняла мене за талію. П’ очі розчервонілися від сліз, але в темряві цього не було видно.

— А що трапилося? Дядько передумав?

— Насправді ні. Але менше знаєш — краще спиш, чи не так? А як і не краще, то я не переймаюся. Він сьогодні був нестерпним.

Я нічого не відповів. Мені були до кінця не зрозумілі дивні стосунки між нею і дядьком, як комусь могла б видатися дивною така парочка, як ми з Аммою. Одне я знав напевне: після того, як усе скінчиться, Ліні буде дуже ніяково. Вона нікому не давала обмовити дядька й словом, а тому, коли я чув образливі речі від неї, мені це просто різало вухо.

— Ти що, втекла?

— Ага, Ларкін мені допоміг. Шістнадцять років буває раз у житті, чи не так?

Саме нагодився Ларкін з пластянкою.

«А., дарма ти так вчинила».

«Я просто хочу потанцювати. А потім повернемося».

Лінк попрямував до сцени.

— Я написав для тебе пісню, Ліно, спеціально до свята! Це буде круто!

— А як вона називається? — підозріло запитав я.

— «Шістнадцять місяців». Пам’ятаєш? Ота дивна пісня, яку ти не міг знайти в айподі. Минулого тижня вона вся прийшла мені — уся, до останнього рядочка! Ну, правда Рид трохи допомогла, — він усміхнувся. — Тож можна сказати, що в мене була муза.

Ну, що я міг відповісти! Від його слів у мене відібрало мову, але Ліна взяла мене за руку, Лінк ухопив мікрофон… і нічого вже не можна було зупинити. Лінк опустив стійку, щоб мікрофон опинився навпроти його вуст. Точніше, він мало не залазив йому в рот, і вигляд це мало дикий. Лінк устиг передивитися у Ерла чи не всі випуски MTV, і потрібно було віддати належне його прагненню виступити навіть під свист чи жбурляння помідорів. Він був сміливим хлопцем.

Сівши за барабани, Лінк заплющив очі, піднявши палички догори.

— Раз, два, три!

Похмурий гітарист із мотоциклетним ланцюгом ударив по струнах. Звук вийшов жахливий, і з обох боків сцени заволали підсилювачі. Я зморщився — концерт не обіцяв гарного продовження, а гітарист не припиняв рвати струни.

— Леді та джентльмени, якщо ніхто не проти, — Лінк вигнув брову, і натовпом прокотилися смішки. — Я б хотів поздоровити Ліну з днем народження! А тепер здіймайте руки і вітайте світову прем’єру мого нового гурту «Святі дриґачі»!

Він підморгнув до Ридлі, уявляючи себе Міком Джаґґером. Я хвилювався за Лінка і стискав Лінину руку. Дотик до неї був схожий на купання в озері, де поверхня води прогрілася, але на глибині панує холод. Мене пройняв дрож, але я не відпустив її руки.