Студії з української етнографії та антропології
- Автор: Вовк Федор Кондратьевич
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Студії з української етнографії та антропології». Краткое содержание книги:
Пісні, що їх співають при тому, повні вабливої поезії: молода прощається з своєю косою, що була її окрасою, а також символом її дівоцтва; вона каже, що тільки кохання до молодого мало силу примусити її до рішення вступити на цю путь. Серед цих пісень є одна, що належить, очевидячки, до найстаршого типу; в ній дівчата запитують молоду, де тії ковалі, що кували її золоту косу? Хай прийдуть вони розкувати її тепер, хай візьмуть собі те золото, що з нього вона зроблена В нншій пісні дівчина сидить на камені, просить свою матір розплести їй косу; мати їй одповідає, що дружки зараз це зроблять ,0°. Ще в иншій пісні говориться:
Приїхали паничі.
Взяли косу під мечі.
(Чуб., № 642 та 128)
За наших часів знаходимо ще кілька рис цього звичаю у гуцулів, українців Галичини; вони прив'язують кінці косн молодої до причілку, і сам моло-дий «бо старший боярин одрубує кінці коси одним ударом топірци 101 (Гуцули мають маленькі топірці на своїх палицях). Це ритуальне дорізування волосся дівчині, яке символізує жертву ним богам, знаходимо у всіх індоєв ропейських народів, починаючи з стародавніх індусів, і так само й у народів инших рас, як-от у ацтеків, наприклад. У сучасній народній поезії, особливо в українців, одрізати косу дівчині чи знятн з неї вінок— символ того, що вона втратила дівоцтво, а для неї це велика ганьба.
Майбутнє подружжя йде до церкви разом або окремо. Так чи инакше, але поїзд молодого мусить іти разом з світилками, що з них одна несе шлюбні свічки, а друга мечи. звичайно стару шаблю, часто дерев'яну, оздоблену квітками, стрічками тощо . Цей ритуальний меч являє собою сполучення зброї з наподобленням ще старішим — з грецьким тирсом. Мати молодої звичайно зостається вдома, і взагалі це було б великою непристойністю з боку батьків — бути присутніми на вінчанні. В цьому також вбачають відгомін стародавнього способу умикання молодої.
Перед відходом до церкви молоду благословляють її батьки; иноді молодий та молода разом дістають їх благословення. Цей акт відзначається найбільшою урочистістю у бойків у Галичині. Хор просить матір благословити свою дочку, а староста садовить усю рідню на довгу лавку. Потім він простилає їм на коліна дуже довгий рушник, а то ще й сувой білого полотна, і кладе кожному на коліна хліб. Потім староста звертається до присутніх і просить їх пробачити молодому й молодій, коли в чому-будь перед ними завинили, і дати їм своє благословення. Тоді молодий та молода кланяються в ноги кожному родичеві, цілують їм руки й ноги, потім тричі цілуються з ними. Після цього дружба тричі б'є батогом, оздобленим дзвіночками, по дверях, кладе батіг на порозі, а молодий та молода (але тільки вони самі) мусять переступити через нього, виходячи з хати; дружба робить те саме (цебто переступає через батіг) на порозі сіней, на виході у двір.
Ми вже зазначали багато разів звичай хрестити палицею чи батогом двері. Скомбінований зі звичаєм, щоб молодий з молодою, виходичи з хати, переступали через батіг дружка на порозі, цей звичай виявляється у більше розвиненій формі. Це дозволяє нам пояснити його, зіставляючи його з дуже поширеними звичаями у сванетів та инших народів на Кавказі. В Кутаїській губернії, наприклад, під час шлюбної відправи в церкві дружко кладе біля ніг молодих голу шаблю. Після шлюбної відправи, коли вже виходять з церкви, дружко стає на дверях, і молоді проходять під його шаблею, яку він тримає над їх головами. В хаті те саме повторюють коло кожних дверей, а потім дружко заходить до кімнати і навхрест вдаряє кілька разів легенько шаблею в усі стіни та по всіх кутах. «Тим, каже автор цього опису |03,— дружко забезпечує молодим щастя та нищить лихі заміри діявола». Явна річ, шо український звичай - тільки ремінісценція подібних річей, можливо, трохи ретушована христіянством.
Ще частіше батьки, благословляючи, стають на ланку, вкриту кожуши-
ім Экспеа, IV. ст. 37f.
Меч роґмчть так. зрізують з хліба верхню шкуринку її формі кола, встромляють гуди до полонина шаблю, а то А просто палицю Поверх хліба до шаблі прив'язують васильки, гвоздику, чебрець та ииіш квітки, а також скручені та пороблені драбинками, тощо. Під хлібом обв'язують шаблю рушником чи вишиваною хусткою (Чубиискій. Эксиед., IV, ст. 692). В Шартрені (Chartrain) головний співак шлюбного хору тримас вістрям догори шпаг^ застромлену в яблуко чи померанець.