Студії з української етнографії та антропології
- Автор: Вовк Федор Кондратьевич
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Студії з української етнографії та антропології». Краткое содержание книги:
*' Мабуть, відгомін цього звичаю являють собою подібні маленькі фігурки (півнички, качечки тощо) на коржі, що їх приносять молодій на другий день після весілля в певних місцевостях Великоросі! (Помомаревь. Обрядовьк> обычаи, «Сѣаерный Въстникь*, поні., 1890, ст. 79).
вуй встромляють шишку (також з тіста та помальовану червоним), що вінчає цілий коровай і надає йому остаточно його особливий характер ®*. Круг пояса та на вершку шишки ставлять п’ять свічок і засвічують їх. Годі хор просить Бога, щоб священний коровай вдався.
Як день білий,
Як бог милий,
Як ясиее сонечко.
(Чуб., № 538).
Коли коровай уже готовий, щоб його садовити в піч, коровайниці просять старосту, щоб він благословив їх на це, проказуючи це прохання тричі: Діставши благословення, вони закликають парубка (иноді звичай вимагає, щоб це був жонатий чоловік) і, називаючи його «кучерявим», просять його вимести піч. Парубок виконує це ритуальним способом, вдаряючи тричі віником у піч. Після цього садять коровай у піч, старанно вибравши для нього місце, що приносить щастя, як говориться в пісні, яка в той час вихваляє кучерявого. Иноді пісня дає йому назву вірмена, начебто з причини його кучерів, які у нас, як і в багатьох народів, означають щасливу людину (Потебня). Але правдоподібніше, що слово вірмен не що инше, як скорочене вірняний (той, що вірно любить), І що це слово нічого спільного з вірменами не має. Варіянт пісні, що ми його зараз процитуємо і який знаходиться у Чубинського (стор. 237), добре це доводить, так само як і обставина, що в тій самій пісні ми маємо багатого, шо ставить коровай у піч. Таким чином, комбінація цих трьох ознак кучерявий, цебто щасливий, вірняний та багатий — надає цьому обрядові той самий зміст, що є у звичаєві, який практикується на Україні, в Німеччині та в инших країнах і згідно з яким треба зогріти шлюбну постіль молодої пари, поклавши спершу туди подружжя, що їх взаїмне кохання й щасливе життя відоме всім.
Посадивши коровай у піч, оточують його, відповідно до слів пісні, «як зорі оточують сонце», малими хлібцями ріжноманітної форми; між ними завше є шишки, і ці шишки завше помальовані червоним. Крім шишок, роблять також дивень— круглий хлібець на кшталт перстня. Слово дивень походить од слова дивитись, і звуть цей хлібець так тому, що молода має дивитись крізь нього; через те хлібець цієї форми печеться тільки в хаті молодої, а в хаті молодого печуть борону і часто додають також бичка з тіста. Печуть ще й лежень — довгий хліб, що його дарують молодим на другий день після весілля, перед тим, як вони встануть з постелі. Пісня оповідає, що в цю хвилину з'являється янгол, що зазирає у піч, шукаючи там щасливе місце, щоб його зайняти. Хор, звертаючись до короваю, просить його виростати в печі, як росте риба в дунаю: «Візьмись, мій короваю, та рости вгору так, щоб твоя височінь могла зрівнятися з глибиною води, куди сягає риба в річці» м.
Як тільки коровай посадять у піч пектись, всі парубки, присутні в хаті, кидаються на короьайниць, щоб вирвати в них лопату, що на ній вони садили в піч коровай; вихопивши в них цей трофей, вони скачуть і танцюють по хаті, приспівуючи. Але коли коровайницям пощастить затримати в себе лопату, то тоді вони мають перемогу, танцюють та співають.
Потім «кучерявого* виганяють з хати, коровайниці, загасивши свічку, що ввесь час горіла в діжі, миють руки, а воду цю несуть вилити на тік. При цьому вони висловлюють побажання, щоб молода пара стільки пар волів мала, скільки пар рук милося в цій воді. Вернувшись до хатн, вони стають навколо діжі, разом з чоловіками, що зостались у хаті, підіймають тричі діжу вгору, стукаючи нею об сволок; цілуються навхрест, потім носять діжу по хаті і починають нарешті з нею танцювати; до цього танцю вони приспівують коротких веселих пісень, переважно еротичного характеру. В пісні говориться: «староста танцю« з свахою», «парубок з дівчиною»,— дівчина каже, що вона краще буде «камінь копати, ніж з поганим танцювати*.
За колодою, за дубовою,
Там козиниї роги.
Коровайниці, добриї жони,
Позадирали ноги...
Піч наша регоче,
Короваю хоче,
А припічок усміхається,
Короваю сподівається.
А лавки дригають,
А вікна моргають...
Короваєаа пара (мабуть, натяк на вогонь)
По припічку грала,
Під піч заглядала,
Чи є в печі місце Короваєві сісти?
А в нашої печі Срібниї плечі,