Твори в п'яти томах. Том II
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #2
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том II». Краткое содержание книги:
Про свій задум написати твір, присвячений життю скіфів, В. Владко розповідав:
“Мене свого часу безмежно захопив світ стародавніх скіфів, які були колись, як кажуть, з незапам’ятних часів насельниками України (та й не лише України, а й усіх широких степів на південному сході Радянського Союзу). З’явилися вони в цих краях майже невідомо звідки — і так само невідомо куди зникли, не залишивши по собі ніяких ознак писемності. Все те, що сучасна наука знає про них, побудоване виключно на основі матеріальних знахідок, знайдених під час археологічних розкопок у курганах, та ще з нечисленних записів стародавніх грецьких і римських істориків. Довгий час я старанно вивчав такі матеріали — і вирішив, нарешті, написати роман про життя й побут одного з тих таємничих племен. Але як його писати? Я не зумдв би, каюся, написати історичний роман в прямому розумінні цього слова. І я, після довгих роздумів, спинився на моєму улюбленому жанрі наукової фантастики. Хай мої герої завідомо фантастично, але в межах літературної достовірності, опиняться в світі стародавніх скіфів, хай у романі розгортаються події в конфліктах між радянськими вченими і скіфськими віщунами, вождями і поневоленими рабами, — це дасть мені можливість показати в сюжетних пригодах звичаї, побут і традиції одного з скіфських племен”.
Нові пронизливі вигуки примусили Артема й Дмитра Борисовича затамувати подих. Невже почалося?..
Ще вигуки, ще… Тепер було чути загальний збуджений гомін. І пісня раптом урвалася. Якась дивна пауза — наче від здивування. І після неї — нова хвиля вигуків, але тепер уже шалених, лютих. Невільники на чолі з Ронісом почали повстання!
— Вперед! Вперед! — вигукнув несамовито Артем.
— Вперед! — відгукнувся й Дмитро Борисович.
Разом схопившися на ноги, вони побігли між деревами в напрямі до місця поховання. Але хоч би як швидко бігли чужинці, воїни Варкана незмінно були попереду. Артем бачив перед собою тільки їхні спини, що миготіли між деревами. Він біг слідом за ними щодуху, вимахував акінаком і кричав:
— Вперед! Вперед!
А позаду нього мчав і Дмитро Борисович, який остаточно забув про принадність археологічних спостережень і з властивою йому запальністю перетворився на одчайдушного воїна. Він теж щось вигукував, але до свідомості Артема ці вигуки не доходили.
Гайок скінчився. Вони бігли тепер полем, переборюючи опір всюдисущої високої рожевої трави, яка чіплялася за ноги й заважала бігти. Артем бачив перед собою воїнів Варкана, чув крики й брязкіт зброї, що долинали вже із значно ближчої відстані. Он уже нібито й могила Сколота. Та невже ж їм пощастить без сутички, без бою наблизитися до полонених? Невже Роніс із повсталими рабами в такій мірі привернув до себе увагу н сили старшин?
Ліворуч і праворуч по полю розбігалися перелякані несподіваною подією жінки й діти. Ними ніхто не цікавився вони тікали в усі боки, звільняючи шлях воїнам Варкана, що не спиняли шаленого бігу. Ближче, ближче до могили Сколота! Тепер важить кожна хвилина. Дорбатай з віщунами не повинен встигнути зібрати сили для опору!
І ось почався бій. Артем ясно бачив попереду себе, як передні лави воїнів Варкана врізалися в юрму ворогів. Задзвеніли мечі-акінаки. Люто вигукуючи, воїни старшин і Дорбатая намагалися чинити опір. Слідом за ними з могильної ями вистрибували жерці з мечами й кинджалами. Підбадьорювані вигуками Дорбатая, вони починали битися — і не відступали. З новою силою залунав брязкіт мечів: скіфи билися пішими, тільки тоді вони могли спритно володіти своїми акінаками. Але найбільша небезпека минула: вороги не встигли вжити луків, не зустріли несподіваний напад з гайка дощем влучних, смертоносних стріл. Бій зав’язався одразу на короткій відстані, де перемагав міцніший, досвідченіший, спритніший, бо то був бій мечами й сокирами, бій врукопашну. Загін Варкана виграв час, віддаль од гайка до могили подолали без ускладнень!
Артем розчув грізне гарчання. Так, це була Діана! Захоплений нападом, він зовсім забув про неї. Навіть не озираючись, Артем гукнув вірній собаці:
— Вперед, уперед, Діано! Нас чекають друзі! До Ліди, Діано!
Передні воїни Варкана завзято билися. Але де ж сам молодий ватажок? А, онде. На нього напало одразу кілька старшинських воїнів — і він сміливо б’ється проти них. На допомогу!
Втім, Артема випередили. Кілька бійців лісового загону напали на ворогів Варкана одразу з двох боків. Два воїни впали з порубаними головами, третього зарубав Варкая. Наступ тривав!
Звідусіль лунав брязкіт зброї, стогнали поранені, голосно перегукувалися бійці. Воїни Варкана напосідали, вони тіснили ворогів, які нездатні були протиставити їм такої мужності й відваги. Крім того, у бійців лісового загону була ясна й чітка мета, вони знали, за що б’ються і чого прагнуть. Зовсім інакше почували себе віщуни й воїни Гартака, захоплені зненацька, оторопілі від несподіванки. І от вороги почали відступати, відступати, незважаючи на дикі вигуки розлюченого Дорбатая.
Але де ж Ліда? Де Іван Семенович?
Головний фронт бою розтягся від могили вбік. Віщуни й старшинські воїни, повільно відступаючи під непослабним натиском воїнів Варкана, відкривали з флангу саму могилу. Артем спинився. Чомусь йому здавалося, що віщуни відступають надто легко, немовби ззаду в них був надійний тил. Як же це так? Адже юнак знав, що з другого боку, з тилу, на них напосідають озброєні, охоплені ненавистю повсталі невільники. Чи, може, наступ невільників ще не дійшов сюди, може, щось затримало сили Роніса?.. Нічого невідомо, все змішалося в брязкоті зброї та шалених вигуках. Де товариші? Де Ліда й Іван Семенович?.. Адже перед початком наступу вони були тут, перед відкритою могилою! Невже віщуни, відступаючи, захопили їх з собою?