Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
Уражена, вона випросталася на повен зріст. Її щелепа (масна й лиснюча від нічного крему) затремтіла від обурення.
— Носити харчі з крамниці — робота слуги! Ти дуже добре це знаєш!
— Але хто сказав, що ти не можеш допомогти? Я вчора підстригав його газони, сама знаєш, і бачив, як ти розвалилася в своєму улюбленому кріслі зі склянкою чаю з льодом, я все бачив.
Втративши останні краплини страху, вона спалахнула від люті.
— Я теж маю право на відпочинок! Я присіла, бо щойно вишарувала підлогу…
— А мені здалося, що це зробив Доббі, — кольнув він. Доббі був хатнім роботом, якого називали «ельфом-домовиком», старим, але доволі вправним.
Таммі розпалилася ще більше.
— Та що ти знаєш про хатню роботу, ти, гидотний малий гомик?
Зазвичай бліді щоки Тасси залила червона барва. Він би й незчувся, як руки самі стислися в кулаки, якби не вп’ялися у долоні доглянуті нігті. Йому спало на думку, що ця дріб’язкова шарпанина просто безглузда перед лицем тієї чорноти, яка вже зовсім скоро поглине їх усіх. Вони просто два ідіоти, що сваряться й лають одне одного на краю прірви, але йому було байдуже. Стара свиноматка стільки років до нього присікувалася, і причина вилізла тільки зараз. Нарешті ці слова зірвалися, і все стало на свої місця.
— То от чому я тебе так нервую, сей? — м’яко і вкрадливо спитав він. — Бо я цілую палку замість тицяти нею в дірку, і все?
Розквітлі на щоках Таммі Келлі троянди запалахкотіли, як смолоскипи. Так далеко вона заходити не хотіла, але тепер, якщо вже вона цю тему зачепила — вони зачепили, бо в сварці була і його провина, — то не відступиться. Хай їй грець, якщо відступиться.
— У Біблії начальника написано, що мужолозтво — це гріх, — обурено промовила вона. — Я сама про це читала, так. У книзі Левит, у третій главі, вірш…
— А що в книзі Левит сказано про гріх обжирання? — поцікавився він. — Що там пишуть про бабу з цицьками, як подушки, і дупою завбільшки з кухонний сті…
— Не чіпай моєї дупи, членосмоктун малий!
— Я принаймні можу знайти собі чоловіка, — недбалим тоном сказав він. — І не мушу лягати в ліжко зі щіткою для пилу…
— Не смій! — пронизливо скрикнула вона. — Стули свою брудну пельку, поки я її тобі не стулила!
— …щоб познімати павутину зі своєї поцьки, а потім…
— Я тобі зуби повибиваю, якщо ти не…
— …потицяти пальцем у свою стару змучену дірку. — Тут йому спало на думку ще образливіше слово. — Свою стару змучену брудну дірку!
Вона теж стисла руки в кулаки, великі, значно більші, ніж у нього.
— Принаймні я ніколи…
— Я тебе прошу, сей, більше нічого не кажи.
— …не дозволяла якомусь старому брудному… старому… брудному…
Вона розгублено замовкла і втягнула носом повітря. Тасса теж принюхався і зрозумів, що цей запах з’явився не щойно. Він ширився майже від самого початку їхньої суперечки, але тепер посилився.
— Ти відчуваєш… — почала Таммі.
— …дим! — закінчив він, і вони стривожено перезирнулися, забувши про сварку за п’ять секунд до того, як вона переросла в бійку. Таммі перевела погляд на старий плакат, що висів біля плити. Такі плакати було розклеєно по всьому Алгул Сьєнто, бо більшість будинків поселення були з дерева. Старого дерева. «ВСІ МАЮТЬ ДІЯТИ СПІЛЬНО, ЩОБ СТВОРЮВАТИ ПОЖЕЖОБЕЗПЕЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ» — йшлося на ньому.
Десь поблизу (у задньому коридорі) голосно і лячно завила сирена одного з детекторів диму, які ще працювали. Таммі поквапилася в комору, де лежав вогнегасник.
— Візьми ще один у бібліотеці! — закричала вона, і Тасса без нарікань помчав виконувати наказ. Пожежа була єдиним, чого боялися всі.
Ґескі О’Теґо, заступник начальника служби безпеки, стояв у вестибюлі Феверел-Холу, гуртожитку, що знаходився одразу за Дамлі-Гаузом, і розмовляв з Джеймсом Кеґні. Кеґні був рудоволосий кан-тої, котрий полюбляв сорочки в стилі вестерн і чоботи на підборах, завдяки яким він зі своїм зростом п’ять футів п’ять дюймів був вищий на три дюйми. Обидва тримали в руках планшети з затискачами для паперу й обговорювали необхідні зміни в охороні Дамлі на наступний тиждень. Шість охоронців, яких призначили на другу зміну, злягли з г’юмською хворобою, що її Ґанглі, лікар поселення, назвав «свинкою». У Краї Грому хворіли всі — через повітря, це знали всі, а ще через отруйні залишки діяльності давнього люду, — але це завжди завдавало купу неприємностей. Ґанглі казав, що їм ще пощастило уникнути справжніх епідемій, таких як Чорна смерть чи Гаряча трясучка.