Чому люди тупі? Психологія дурості
- Автор: Марміон Жан-Франсуа
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7615-4
- Переводчик: Марина Марченко
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Чому люди тупі? Психологія дурості». Краткое содержание книги:
- Як інтернет і соціальні мережі роблять нас дурними
- Чому дуже розумні люди часом вірять у дурниці
- Як боротися з колективною тупістю
- Пропаганда відсталості та методи протистояння обскурантизму
У цій сміливій, часом зухвалій і відвертій історії психіатри, вчені, філософи, соціологи та письменники з усього світу пропонують нам свій погляд на людську дурість, її природу і на те, чому вона досі існує в нашому житті.
Ще вищий за просту глупоту рівень — це те, що Музіль називає «витонченою дурістю», або «розумною», про яку він говорить, що вона простягається в найвищі сфери людського розуму[26]. Розумний йолоп може бути дуже освіченим і вихованим, може навіть прославитися в суспільстві, але його знання не в згоді з його діями. Він продукує невідповідні й непропорційні прожекти тому, що в нього, як пояснює нам Музіль, «бракує гармонії між примхами почуттів і розумінням, недостатнім, щоб їх стримувати». Музіль протиставляє цю розумну дурість або глупство «чесній» дурості з «круглими щічками». Часте втілення першої — сноб, який не може пояснити, чому він чимсь чи кимсь захоплений, завсідник чи завсідниця світських салонів, як мадам Вердюрен у Пруста, чи ділова людина, як Арнгейм і генерал Штумм в «Людині без властивостей» Музіля, або прожектер, як автор «Скромної пропозиції» Свіфта. «Витончений дурень» має різновид моральної вади, пов’язаний не з невідповідністю засобів і цілей, як в інших формах глупоти, а зі сліпотою щодо природи цілей. Ця висока форма глупоти є хибою, і ті, хто її має, цілковито відповідальні за це. Тут не спрацьовує поширена думка про те, що дурість — це брак розуму. Доволі часто говорять, що дурний ще й злий і жорстокий: він ігнорує і часто зневажає моральні цінності. Але трапляється, що він зневажає також інтелектуальні цінності[27].
Дурість і bullshit
Отут розумна дурість, — точніше, недоумкуватість у класичному сенсі, який рідко використовує термін «дурість», — збігається з тим, що Гаррі Франкфурт означив як bullshit[28] — лайно. Bullshit — це тип висловлювань, коли говорять буквально бозна-що, не поцікавившись, правда це чи брехня. Типовий приклад — теревені на вечірці чи в кафе, але найчастіше цей різновид трапляється в журналістиці й рекламі. Bullshitter — це той, хто верзе «лайно», саме тому назву книжки Франкфурта можна перекласти «Про лайно» (On Bullshit). Але практикувати bullshit не означає робити чи навіть говорити дурниці або абсурдні й безглузді речі. Ні, це означає систематично зневажати не тільки правила правди й неправди, але й саму цінність правди. Франкфурт наполягає на тому, що bullshitter не брехун, адже брехун дотримується правил правди й потребує їх, щоб здійснити свою брехню. Булшіттеру, навпаки, до них байдуже. Він хто хочте, але не дурень і не звичайний брехун. Навпаки, він розумний, але йому плювати на правду. Ось чому найвідповідніший термін на означення bullshit — ахінея.
Продукування ахінеї, на відміну від простої дурості, — це дурість другого рівня: вона усвідомлює цінність правди й знань, але не визнає й не практикує їх. Ось чому це радше не брехня, а форма обдурювання, яку ми зустрічаємо майже постійно в публічних виступах, як у політиці. Ахінея відповідає тому, що в XVII столітті називали bel esprit («бистрий розум»), про який Мальбранш казав: «Дурість і бистрий розум однаково закриті для правди, з тією лиш різницею, що дурість її поважає, а бистрий розум зневажає». Дурень чи простий недоумок (який може бути простодушним, як Фелісіте у Флобера) поважає цінності розуму, навіть намагається їм слугувати, хоч би й погано чи абияк. Складний дурень, як продуцент ахінеї, їх зневажає. Тому ахінею можна вважати найвищим ступенем глупоти. «Славетний Ґодіссар» Бальзака, персонажі Дом’є, «Шахрай і його маскарад» Мелвілла втілюють її в художніх образах, а Дональд Трамп — у реальності.
Дурень забагато мудрує
Ця класифікація форм глупства може видатися примітивною, та вона підкреслює, що дурість — це не нездатність чи не просто нездатність до мислення або брак розуму, і не втрата здатності до судження, яка залишила б людину — постійно чи тимчасово — у стані інертності чи відсутності свободи. Те саме стосується й того, що греки називали moria, а латиняни — stultitia і що часто перекладають як «глупота», відколи Еразм іронічно написав їй похвалу. Stultitia означає як безумство, так і глупоту. Як сказав Шамфор: «Безумство — це на три чверті глупота». Для древніх вона протистоїть мудрості й розсудливості, та не є абсолютною протилежністю і зворотнім боком розуму. Дурень любить помудрувати, і часто забагато мудрує, як каже Кризаль в «Учених жінках»: «І мудрування викорінило мудрість». Дурень — це не зовсім недоумок. Це також той, хто забагато думає, переходить межі здорового глузду і водночас пристойність у царині розуму. Він неадекватний і недоречний (і ахінея — форма недоречного мовлення).
26
Сроки R. Musil, Uber die Dummheit, 1937.
27
Сроки K. Mulligan, Anatomie della Stoltezza, Jouven Milano, 2016.
28
Сроки H. Frankfurt, On Bullshit, Princeton UP, 1992.