Орнаментальні шрами в молодих жінок були доказом того, що невдовзі їм доведеться терпіти перейми – провісники материнства. У 1960–1970-х років минулого століття в культурі Куба (провінція Касаї, Демократична Республіка Конго) мені доводилося бачити жінок з геометричними мотивами на грудях і животі. Одна з них показала зразки, з-поміж яких дівчата могли обирати свій улюблений візерунок. Саме ці взірці використовувались і на тканому одязі, їх вирізали зі слонової кістки чи на дерев’яних зображеннях предків, а також на тарілках, мисках і декоративних шкатулках. Ідентичні мотиви я зауважила і в офіційному одязі нового вождя, що прийшов до нас із метою представити себе (мал. 1 кольор. вкладки). Подібні геометричні мотиви містили повідомлення, схожі на ті, що зараз друкують на футболках. Наприклад, ромб чи коло навколо пупця засвідчували народну мудрість про те, що «людство починається з пуповини», або слугували «застереженням од зради». «Пупок – це двері, ключі до яких зберігаються в подружжя». Африканці прихопили із собою традицію скарифікації в Суринам.
У деяких народів, приміром ботокудів у Бразилії, етнічної групи мурсі в Ефіопії, народу маконде в Танзанії, розтягували нижню губу і вставляли тарілку. Представники інших народностей мали звичку спотворювати черепи, проколювати мочку вуха чи видовжувати шию, нагромаджуючи навколо неї якомога більше кілець. Так, наприклад, робили жінки тибето-бірманських каренів: одягали мідні кільця, що важили кілька кілограмів, з метою видовжити шию до розмірів жираф’ячої (мал. 2 кольор. вкладки).
Подібні традиції з’являлися часом раніше від звички одягатися. Крім того, одяг завжди можна було зняти, на відміну від прикрас, що залишалися до кінця життя. Перші «змінні» декорації складалися з торочок на мотузці навколо стегон чи запаски з коралів, мушель чи пір’я спеціально для танців або примітивного одягу, який вбирали після обрядових свят47. Археологи знаходили різноманітні місця з частинками прикрас. Серед останніх знахідок – антикварні намистини з морських мушель. Припускають, що їхній вік сягає сімдесяти п’яти тисяч років і походять вони з Південно-Африканської печери Бломбос поблизу Індійського океану48. Вже тоді наші прародичі вміли робити прикраси.
Люди завжди прикрашали себе з великою винахідливістю: фарбами чи тату на шкірі, пір’ям на волоссі чи у вухах, кільцями в носі, кольоровими нитками довкола кінцівок, браслетами з рослинного волокна, металевими, дерев’яними чи кістяними обручами навколо рук, ніг і шиї. Відомі ще прикраси для стегон і коралі на шию, зроблені з перлів, черепашок, насінин, кісточок, зубів тварин, частинок кори чи яєчної шкаралупи. Крім того, існувало немало прикрас на голову – різних розмірів і видів.
