Нескінченне відлуння
- Автор: Смолич Ірина
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Самвидав
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Нескінченне відлуння». Краткое содержание книги:
Того ж дня Симона знайомиться з молодим архітектором, між ними зав'язуються романтичні стосунки. На жаль, насолодитися ними вона не може повною мірою, оскільки привид з минулого не збирається давати їй спокій, постійно нагадуючи своєю присутністю про трагедію. То його тінь промайне в супермаркеті, де вона робить покупки. То людина в чорному пальті стоїть на тротуарі просто в кількох метрах. І це змушує Симону нервувати ще більше. Її подруга Діана намагається переконати дівчину, що це лише її уява. Проте, коли Симона дізнається про загибель третього друга, який був з ними в горах, вона розуміє, що скоро прийде і її черга.
...
Симона йшла вулицею, не помічаючи нікого навколо. Її проймала дрож, а в пам'яті час від часу спливали уривки фраз розмови з Лорою.
«Я маю заспокоїтися і все обміркувати», — повторювала вона про себе, щоб привести думки до ладу.
Історія, яку розповіла їй Лора, уразила її в самісіньке серце. Невже Алек дійсно повернувся? Але чому він не дав про себе знати, як зробив би будь-хто на його місці? А що, коли напад на Яна — його рук справа? Тоді Діана має рацію: Симона теж у небезпеці, і їй необхідно звернутися до поліції.
Ні, не може бути! Дівчина у відчаї труснула головою. Вона занадто добре знала Алека: м'якого, вразливого — він ніколи б не вчинив так зі своїми друзями. Його завжди відрізняла відданість їхній дружбі. А скільки разів йому доводилося жертвувати дорогоцінним часом, щоб навчити її та Яна премудростям сноубордингу! Щоправда, минуло десять років — Алек міг змінитися, і зовсім не на краще.
Симона зійшла звивистим провулком і опинилася на одній з центральних вулиць, де панувало звичайне для цього часу пожвавлення. Тут було повно торговців сувенірами, розповсюджувачів рекламних оголошень, вуличних музикантів, туристів і просто звичайних ґаволовів. Це місце нагадувало бджолиний вулик. Уздовж тротуарів тягнулися старі будівлі з ліпниною, перші поверхи яких займали дорогі крамниці та ресторани. З карнизів все ще крапала тала вода, повітря пронизував запах вологи й вихлопів від машин.
Щоб якнайшвидше дістатися до роботи, Симона вирішила одну зупинку проїхати на метро. Вона зробила гак, маючи намір обминути величезну калюжу, коли в кишені її пальта задзеленчав мобільний.
— Алло, — вимовила Симона у слухавку, але окрім вуличного шуму нічого не розчула.
І тут у телефоні пролунала сирена пожежного автомобіля, в той час, як він сам на великій швидкості пронісся повз. А це означало, що той, хто телефонував, перебував десь поблизу.
Симона перелякано озирнулася довкола.
— Хто це? Чому ви мовчите?
Тоді вона і помітила чоловіка в чорному пальті, який спостерігав за нею, стоячи біля краю дороги. На жаль, високий комір затуляв частину його обличчя, і Симона не могла з упевненістю сказати, Алек це чи хтось інший. От якби наблизитися до нього та як слід роздивитися. Але лише думка, що перед нею вбивця, відбивала у неї будь-яке бажання йти на контакт з цією людиною.
На щастя, все вирішилося само собою. Помітивши її погляд, чоловік сховав у кишеню мобільний, зупинив таксі та швидко сів у машину. Симона мовчки спостерігала, як та від'їжджає від тротуару, не в змозі поворухнутися. Із заціпеніння її вивів черговий телефонний дзвінок.
— Алек, це ти? Ти мене лякаєш, — крикнула вона у слухавку, проте на тому кінці почула голос зовсім іншої людини.
— Алек? Хто такий Алек?
— Мартін?!
— Вибач, якщо я невчасно.
— Нічого, я просто чекала дзвінка.
— Я можу передзвонити пізніше...
— Я ж сказала, все гаразд, — роздратовано відповіла Симона й одразу пошкодувала про це. — Вибач, у мене сьогодні жахливий день. Мого близького друга збила машина і він зараз в реанімації у важкому стані.
— Сумно це чути. Сподіваюся, він одужає.
— Я теж на це сподіваюся, — Симона ненадовго замовкла. — Взагалі, я рада, що ти зателефонував. Чесно.
— Вибач, що не зробив цього вчора — справ було по самі вуха. До речі, як щодо вечірньої прогулянки, наприклад, у центральному парку? Сьогодні я звільняюся раніше. А потім ми б могли повечеряти в якомусь ресторанчику. Чи ти не в настрої?
— Гадаю, ковток свіжого повітря мені не завадить.
— Тоді зустрічаємося о шостій біля головного входу?
— Добре. О шостій я буду на місці.
Симона вимкнула зв'язок і сумно зітхнула. Її розривали суперечливі почуття. З одного боку, вона раділа стосункам з Мартіном, які могли стати початком нового етапу в житті. З іншого — її лякала примара з минулого, чия невловима тінь наступала на п'яти. Симона гадки не мала, чого їй очікувати. Хто цей чоловік? І що йому потрібно? Навіщо він видає себе за Алека? Якщо, звичайно, це не сам Алек вирішив випробувати її нерви на міцність і пограти з нею в кота і мишу.