Нескінченне відлуння
- Автор: Смолич Ірина
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Самвидав
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Нескінченне відлуння». Краткое содержание книги:
Того ж дня Симона знайомиться з молодим архітектором, між ними зав'язуються романтичні стосунки. На жаль, насолодитися ними вона не може повною мірою, оскільки привид з минулого не збирається давати їй спокій, постійно нагадуючи своєю присутністю про трагедію. То його тінь промайне в супермаркеті, де вона робить покупки. То людина в чорному пальті стоїть на тротуарі просто в кількох метрах. І це змушує Симону нервувати ще більше. Її подруга Діана намагається переконати дівчину, що це лише її уява. Проте, коли Симона дізнається про загибель третього друга, який був з ними в горах, вона розуміє, що скоро прийде і її черга.
— Ви знаєте кондитерську на розі біля консерваторії?
— Так, знаю.
— Тоді я чекатиму на вас там за пів години!
— Добре, я прийду!
— До зустрічі!
Симона поклала слухавку і втупилася у вікно — вона не могла позбутися поганих передчуттів. У той самий час з голови не йшли думки, які наполегливо повертали її до минулого. Ян був заводієм в їхній компанії, веселий, відчайдушний, завжди в курсі, чи підходить завтрашня погода для спуску на сноубордах. Він нічого не боявся, з його обличчя не сходила усмішка. Проте після трагедії з Алеком в ньому щось зламалося, наче лопнула пружина в годинниковому механізмі. Ян переживав утрату кращого друга набагато гостріше, ніж будь-хто інший. З Симоною вони майже не спілкувалися і телефонували один одному лише у день чергових роковин. Тому, коли вона дізналася про його одруження, то дуже зраділа. Отже, він оговтався, відпустив свій біль. Якби і їй вдалося залишити все у минулому та рушити далі. А тепер цей дзвінок від Лори. Невже щось сталося і з Яном?
Кондитерська, про яку казала Лора, була розташована в чотирьох кварталах від будинку Симони. Це місце мало велику популярність у шанувальників французької випічки: їхні круасани, бріоші, пироги та булочки з начинкою були найсмачнішими в місті. Симона купувала там дещо до свят, і навіть Діана зі своєю вічною дієтою не відмовляла собі у задоволенні зазирнути туди. До речі, дзвінок Лори її теж схвилював, і вона без проблем відпустила Симону на зустріч.
Лора сиділа за столиком у глибині приміщення, перед нею була неторкнута чашка кави. Симона одразу впізнала дівчину, хоча ніколи не зустрічалася з нею особисто, а тільки бачила її на весільних світлинах, які надіслав їй Ян. На них вона виглядала дуже привабливою. Але зараз її зовнішній вигляд приголомшував: стягнуте в тугий вузол волосся, бліде виснажене обличчя без косметики, запалені від безсоння очі — ось все, що залишилося від колишнього образу.
— Вітаю! Я не запізнилася? — привіталася Симона, намагаючись нічим не виказати своєї розгубленості.
— Добридень! Сідайте, будь ласка! — Лора простягнула руку, що виглядала такою ж безкровною, як її обличчя. — Вам щось замовити?
— Дякую, не треба. Я нещодавно поснідала, — Симона опустилася на сусідній стілець. — Ви хотіли поговорити?
— Так, боюся, у мене погані новини, — жінка зітхнула і втупилася у свої руки. Було помітно, що їй нелегко приборкувати емоції. — Річ у тому, що з Яном трапилася біда. Його збила машина і зараз він у реанімації.
— Боже мій! Я нічого не знала, — вигукнула Симона, для якої ця звістка стала справжнім шоком. — Може, потрібна якась допомога? Ви тільки скажіть.
— На жаль, йому ніхто не може допомогти. Ян в критичному стані. Нам залишається тільки молитися, щоб усе обійшлося.
— Поліція знайшла того, хто це зробив?
— Поки що ні. Це сталося пізно ввечері, у провулку неподалік від нашого будинку. Поліціянти опитали всіх в окрузі, але ніхто нічого не бачив.
— Мені дуже шкода, — Симона зі співчуттям подивилася на жінку, що сиділа навпроти неї; їй так хотілося підбадьорити її. — Уявляю, як вам важко. Коли загинув Алек, ми з Яном теж не знаходили собі місця. Адже вам відома ця історія?
— Так, чоловік багато розповідав про вас і вашого приятеля. Як ви підлітками їздили в гори й каталися там на сноубордах. І як потім Алека шукали після сходу лавини. До речі, саме через нього я вам і зателефонувала.
— Я не розумію, — Симона відчула, як неприємний холодок пробіг спиною. — Про що йдеться?
— Про те, що у справі мого чоловіка не все так просто.
Симона витріщилася на співрозмовницю:
— Ви вважаєте, що це не був нещасний випадок?
— Саме так. Я думаю, мого чоловіка намагалися вбити.
— Але хто міг на таке зважитися?
— Можливо, той, хто на нього дуже сердитий. Але все по черзі.
Лора ненадовго замовкла, намагаючись зібратися з думками.
— Приблизно два місяці тому Ян пізно повернувся додому. Він був дуже п'яний, хоча не це викликало занепокоєння — мене вразило його обличчя. Воно виглядало настільки блідим і переляканим, що я подумала, чи не накоїв він чогось поганого. Мої питання він проігнорував і відразу пішов до себе. Десь за годину, не витримавши, я зазирнула в його кімнату: Ян сидів на підлозі та роздивлявся старі фотографії. Він схлипував і щось бурмотів собі під ніс, наче з'їхав з глузду. Напевно, так і було, тому що з цієї миті наше життя перетворилося на справжнє пекло. Поведінка мого чоловіка до того змінилася, що я почала хвилюватися за його душевний стан. То він кричав, мов божевільний, то годинами витріщався у вікно, то несподівано зникав без жодного попередження та не з'являвся по декілька днів. Я вже не кажу про його непробудне пияцтво. А за тиждень до лиха з ним стався жахливий припадок. Ян бігав квартирою й увесь час повторював, що це він у всьому винен. А потім... — Лора ненадовго замовкла, щоб звести дух. — А потім несподівано підскочив до мене і, дивлячись мені просто в очі, сказав: «Він живий і він повернувся, щоб помститися!»