Вогняна зима
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-9094-8, 978-966-14-9402-1, 978-966-14-9405-2
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Вогняна зима». Краткое содержание книги:
Птаха шморгнув носом.
— Він… він же вкрав мобільник. Я сказав у міліції та написав, що бачив. Дівчина плакала, він її налякав… Із ножем…
На плече лягла важка рука.
Легко розвернула Птаху спиною до машини.
Кулак утопився в м’якому животі, біль зігнула навпіл.
Долоня лягла на маківку, натиснула, штовхнула.
Птаха впав на мокрий порепаний асфальт, просто в середину калюжі.
— Тепер слухай, — почув над головою і сидів, не наважуючись глянути вгору. — З тобою зараз поговорили мої друзі. Вони спортсмени, на секундочку: не п’ють і не курять. Запам’ятай, Потоцький Микола, для друзів Коля Граф. Був такий граф, Потоцький, чув?
— Ага, — вичавив Птаха.
— Ще запам’ятай — Грузинов Юрій, для друзів Батон. Спершу називали Батоно, на грузинський манер. Потім скоротили. Узагалі «батоно» — це «пан» грузинською, знаєш?
— Знаю.
— Молодець. Ну, а мене звати Ігор Щербань. Мого молодшого брата-придурка — Вітя Щербань. Він — таки придурок, бо наркоман. Але він мій брат, і я за нього відповідаю. Якщо Ігор навіть украв той мобільник, а не знайшов, як доводить ментам, він лише хотів продати його. Та заробити на свої колеса. Він не хоче лікуватися, доводить нашу маму до інфаркту. Та якщо його посадять — інфаркт у старої жінки точно буде. Знаєш, що ти завтра скажеш і напишеш ментам? Що не бачив, як мій брат крав мобільник. А як він погрожував ножем — тим більше бачити не міг. Вітя знайшов телефон, бо роззява його загубила. Хотів віддати. Вона побачила свою цяцьку в нього — почала горлати. Ти не розібрався. Інші люди скоро вкурили, що до чого. Тому й розійшлися, коли приїхали лягаві. Ти ж лишився єдиним свідком. Менти раді старатися, виконали план по затриманню. Тим більше, на наркомана можна купу всього повісити. Аж до вбивства принцеси Діани, — Щербань перевів подих. — Нормально тебе прошу: забери свою заяву. Напиши іншу. А з малим своїм розберуся сам. Ось ми разом із Батоно та Графом на нього вплинемо. Він уже хоче лікуватися. Зрозумів — рано чи пізно в ментовці його вб’ють за просто так, якщо не захоче зізнатися в серії скоєних по Києву та області вбивств. Ми нормальні, Пташук. Просто, розумієш, є обставини. Ти не завжди можеш їх врахувати. Є обставини?
Птаха кивнув.
— Не чую.
Ззаду копнули. Та він і без того б видушив:
— Є…
— Зробиш, що просять?
— Зроблю.
— Сам — чи заїхати за тобою? З ментами домовлено. Прийдеш у райвідділ, запитаєш Драчука. Капітан Драчук, почув мене? Чи записати?
— Почув.
— Молоток! Та ти ж знаєш Драчука. Ти ж йому писав пояснення, залишив оцю свою адресу. Не лізь ніколи туди, де без тебе розберуться. Добре?
Птаха знову кивнув.
— Тримай.
Він глянув на простягнену правицю. Не відразу, але наважився взяти її. Чекав — знову вдарять чи штовхнуть. Та Щербань ривком підняв його, стукнув по плечу.
— Телефон твій капітан Драчук мені так само дав. Але я вирішив — краще особисто поговорити. Нормальний же ти пацан, скажи?
— Скажу.
— Тоді до завтра. Або — не до завтра. Не сходиш до ментів, ми знову зустрінемося.
Супутники Ігоря повернулися в машину першими. Сівши за кермо, він опустив скло.
— Пташук!
— Ну?
— Тебе в школі Птахою поганяли?
— Птахою.
— Бач. Я й це знаю. Слухай, Птахо, ще. Ми не бандити, ще раз кажу. Нема бандитів, давно. Я тренер у спортклубі. Граф та Батон зі мною працюють. Просто… як би тобі сказати… — він клацнув пальцями, допомагаючи собі знайти потрібні слова. — Треба розв’язати проблему. Розумієш — треба, Птахо, так швидко, як оце зараз. Є практика.
Птаха промовчав.
Коли машина від’їхала, зрозумів — ненавидить сам себе.
За все.
1
— Я тобі довіряю особисто, Коновале. Давно служиш, зарекомендував себе.
Він стояв перед командиром і терпляче чекав, поки скінчиться прелюдія.
Чекати Павло Коновал умів, за що діставав від дружини Ольги регулярно. Коли влаштовувався в «Беркут», обіцяли не лише зарплату й премію — манили квартирою. Хай одна кімната, усе одно краще, ніж третій рік у гуртожитку. З них півтора — з дитиною, донечкою.
Коли приїздить із Бобрика теща, узагалі ховайся. Хазяїнові доводилося спати на розкладачці. Нікого не хвилювало, що в нього був важкий напружений день, знову якісь бандерлоги каламутили воду, доводилося стояти в оточенні годинами, чим далі — тим частіше до глупої ночі, поки все не розсмокчеться. Бійці щоразу могли зачистити територію за кілька хвилин, для того ж спеціально навчені. Але наказу не отримували.