Вогняна зима
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-9094-8, 978-966-14-9402-1, 978-966-14-9405-2
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Вогняна зима». Краткое содержание книги:
Але раптом усе скінчилося. Коли Коновала викликали нині під вечір, він спершу нічого не зрозумів. Переговоривши з іншими бійцями та послухавши сержантів, знав, до чого готуватися. Те, що командир почав здалеку, а не влупив одразу в лоба, уважав нормальним ходом.
Про таке відразу не кажуть.
— Тут зараз нема тих, кому б не довіряли, — вів старший далі. — Офіційних наказів, письмових, із зрозумілих причин не готували. Вони є, Коновале. Але для внутрішнього користування, бо, сам же знаєш, взагалі без письмових розпоряджень у нашій системі комар не пердне.
— Так точно.
— Ситуація не штатна. Усі це знають. І кожному пояснюю окремо. Є на цей рахунок особливе розпорядження. За нештатну ситуацію належить премія. Розпишешся, але це так само нікуди не піде. Внутрішня бухгалтерія. Гроші люблять облік, ти ж знаєш.
— Так точно, — іншої відповіді Павло не знаходив.
— Тримай, — командир поклав на стіл перед собою довгастий білий конверт. — П’ятсот доларів. За надстрокові.
Коновал знав суму. Перед ним таку саму отримали інші бійці. Скільки належало сержантам, він навіть не намагався вгадати. Та й не дуже хотів, не звик рахувати чужі гроші. Тим не менше, брати конверт не поспішав.
— П’ятсот, — повторив командир. — Ось, постав автограф.
Поруч ліг розграфлений аркуш із переліком прізвищ. Навпроти більшості з них уже столи закарлючки.
— Не треба.
Коновал промовив твердо. У лице командира дивився прямо. Рішення він прийняв, воно не далося болісно.
— Чого — не треба? — командир явно не чекав такого повороту.
— Премії. Доларів. Я не буду. Не хочу.
— Не хочеш — чого? — командир подався вперед. — Виконувати наказ? Ти відмовляєшся виконувати наказ, Коновале?
— Аж ніяк, — відчеканив Павло. — Грошей не хочу. Я цю сволоту дрібну на Майдані за так розжену. Це мій обов’язок.
Тепер командир відкинувся на спинку стільця.
— Навіть так? Ти глянь… Ідейний. Я приємно здивований, Коновале, що в нашому підрозділі є справді ідейні бійці. Ти б виступив перед товаришами. Лекцію прочитав, розказав, як треба розуміти політику партії. Виступиш?
— З мене поганий лектор. Я краще ділом доведу. Ідеї тут ні до чого, просто — на провокації треба адекватно реагувати.
— Молодець. Значить, грошей не візьмеш?
— Ні. Мені вистачає зарплати, — тут він збрехав.
— І куди накажеш мені їх запхати? — командир знову подався вперед, постукав пальцем по конверту. — Я поважаю тебе, Коновале, ще більше. Ти в мене давно кандидат на підвищення. Рости тобі треба. Подам відповідні папери, ще й про квартиру… Прискорити треба процес, дитина в тебе мала. Для дитини візьми. Для жінки. Теща є?
— Куди без неї?
— Ось, тещі покажеш, який зять домовитий, — ураз тон різко змінився. — Це, значить, ти тут найрозумніший. Ідейний, порядний, свідомий. Гроші не береш, але роботу робитимеш. Тобто іншим хлопцям, твоїм товаришам, повинно бути соромно? Ти себе вище ставиш, га, Коновале? Не чую!
— Ні, — Павло не чекав такого повороту.
— Якого ж видрючуєшся? Якого, я тебе питаю? Гроші на тебе виділені! Узяв дзьобом! Відніс додому! Поклав на комод чи що там у вас…
— Холодильник…
— Значить, на холодильник поклав! Новий, блядь, купив! Там на вісім холодильників буде! Ти ними торгувати зможеш, Коновале! Бізнес почнеш! Хочеш бізнес? Свій?
— Аж ніяк, — це він промовив уже твердо й впевнено.
— Молодець! Тому харе вийобуватися, Коновале! Узяв гроші! Розписався! Роботу зробив! Пішов відпочивати! Усе, я сказав! Сміття з центру треба прибрати! Новий рік скоро, забавляти треба людей! Свято! Щось іще, Коновале?
— Аж ніяк.
Командир знову постукав зігнутим пальцем по конверту.
Коновал слухняно взяв, згорнув. Поклав у кишеню штанів. Треба буде перекласти, не тягати ж це з собою.
Нічого.
Принесе додому.
Хай жінка, Олька, дура така, бачить, чого чоловік вартий. Останнім часом забагато говорить, гроші рахує.
Не свої.
Його.
Виходив із кабінету задоволений. Прочухана дістав — але й наказ, на який давно чекав не лише він.
Частина перша