В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)
- Автор: Ільєнко Іван
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 966-8135-13-х
- Жанр: История
Электронная книга - «В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)». Краткое содержание книги:
Виговський щиро любив Україну, встоював за її політичні і національні права, дбав про науку й просвіту на Україні, був, може, вищий за всіх своїх сучасників, окрім гетьмана Богдана та Немировича. Його можна поставити врівні з найліпшими діячами тих часів, з Богданом Хмельницьким, Дорошенком, Мазепою».
ДОБА РУЇНИ
Курс Москви на інкорпорацію України. — Доба руїни. — «Тяжко плакані времена». — Фальсифікація статей Б. Хмельницького у Переяславі 1659 року. — Репресії над родичами і сподвижниками І. Виговського. — Україна, розтерзана між Росією і Польщею. — Міф про царя, як єдиного заступника українців. — Зиск Москви від колотнечі за булаву. — Задобрювання генеральної старшини і полковників. — Розшарування козацтва на знать і рядове товариство. — Павло Тетеря. — Чорна рада 1663 року. — Іван Брюховецький та його запобігання перед Москвою. Закликання в Україну воєвод. — Опір запорожців насаджуванню ратних людей на січові землі. — Андрусівський договір 1667 року. — Віроломний акт з боку Москви. — «Пересторога» т. Бобровича (1668) про «московську, гірше єгипетської неволю. — Виступ І. Брюховецького проти Москви, його універсал до народу. — Конфлікт з П. Дорошенком. Трагічний кінець І. Брюховецького. — Державницька ідея П. Дорошенка та незгуртованість козацької верхівки. — Розбій турецьких союзників, чинений в Україні. — Відвернення від П. Дорошенка широких мас. — Внутрішні міжусобиці. — Російський царизм проти умогутнення України. — Зречення П. Дорошенком гетьманства та його заслання в Московщину. — Д. Многогрішний. Глухівські статті 1669 року. Обмеження ними прав України. Заохочення колаборантства. — Заведення компанійських полків. Російські стрільці при Гетьмані. — Змова проти Д. Многогрішного, репресії проти його родини і соратників. — Заслання до Сибіру І. Сірка. — Конотопські статті. Обрання гетьманом Г. Самойловича. — Знищення Чигирина як оплоту українства. Змова проти І. Самойловича та заслання його в Сибір. — Репресії щодо його сина чернігівського полковника Г. Самойловича.
Налякана й розлючена спротивом Івана Виговського, Москва вирішила петлю навколо вольностей України затягнути тугіше. Для царя та провідників його політики курс щодо України тепер було націлено на повне приєднання, включення до своєї імперії.
«…Добу, що наступила після смерті Б. Хмельницького та протягом щось з тридцять років, М. Костомаров назвав «Руїною», а сучасники висловлювалися про неї, як про «тяжко плакані» времена»» — свідчить в праці «Історичні традиції української державності» Андрій Яковлір.
Коли рада на Жердовій долині біля містечка Ржищева зреклася Гадяцької угоди й ухвалила знову пристати до Московського царства, то було обумовлено водночас добиватися більше прав, ніж випливало з Переяславської угоди (необмежена гетьманська влада, виведення з України російського війська, непорушна самостійність української церкви та ін.). Козацькі посланці на чолі з Петром Дорошенком прибули до князя Трубецького, і він звелів збирати раду в Переяславі для присяги цареві.
Так звані Жердевські статті Москву не влаштовували, в’язали її по руках і статті березневі, тому царська дипломатія пішла на відвертий фальсифікат — статті Богдана Хмельницького було зухвало підмінено, а нерозважливий тодішній гетьман Юрій Хмельницький, не постерігши обману (та й не маючи снаги противитися йому), ті статті підписав. Так було обкарнано крила вольностей України.
Тепер новообраний гетьман мав їхати «до Москви на государеві пресвітлі очі», йому заборонялося приймати чужоземних послів і посилати своїх в інші держави (під претекстом економії, «щоб не збавляти грошових та всяких інших витрат Запорозького війська»). Доданими статтями регламентувалося:
«… завжди бути готовими до государської служби гетьманові з усім військом, куди лишень буде його царське зволення»; «де укаже великий государ, послати на його, государеву службу, кілька полків, і йому, гетьманові, посилати ті полки без жодної відволоки»; «гетьманові бути вірним і навіки невідступним і не зваблюватися ніякими лядськими оманами. Також не вірити ніяким вимовам про Московську державу, а хто почне заводити посвари, то таких людей карати смертю, а про всілякі посварні справи писати до великого государя»; «без указу і повеління великого государя його царської величності, самому гетьманові з усім Запорозьким військом нікуди не ходити на війну й нікому з навколишніх держав не допомогати; бути у своїх, царської величності черкаських містах, у Переяславі, в Ніжині, в Чернігові, в Браславі, в Умані, своїм, його царської величності, воєводам, з ратними людьми для оборони від ворога»; «у городах, містах і містечках у Білій Росії нині і надалі не бути черкаським залогам»; «коли гетьман буде встановлений на гетьмування за указом його царської величності і за вибранням усього війська, а тоді вчинить якийсь переступ, то війську без указу його царської величності самим гетьмана не замінювати… також і гетьман не може без ради і поради усієї черні вибирати когось у полковники й інші керівні люди»; «всіх полковників та інших керівних людей пообіруч Дніпра гетьман не може карати на горло без висланого на суд посланця його царської величності»; «щоб в усіх містах брати з війтів, бурмістрів та міщан харч і підводи для тих людей, які будуть послані від великого государя до гетьмана Запорозького війська…».