В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)
- Автор: Ільєнко Іван
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 966-8135-13-х
- Жанр: История
Электронная книга - «В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)». Краткое содержание книги:
Постій російського війська в містах України було узаконено Глухівськими статтями. Оцінку такої окупаційної політики образно дав пізніше, 1707 року Іван Мазепа в листі до польського короля Станіслава Лещинського:
«Київ та інші фортеці в Україні великими гарнізонами осаджені, під якими козаки, як перепелиця під яструбом, не можуть голову піднести».
Російське військо, яке мало б стояти в обороні України, виявилося не дуже боєздатним. Так, улітку 1655 року в південних степах під Охматовим та Дрижиполі полки Шереметьева не витримали польського удару і зазнали великих втрат.
Образ московського царя, як могутнього протектора і надійного оборонця, після цього померк.
Пропозиція Москви створити на Україні десять солдатських полків (по 1000 чоловік кожен) була відхилена гетьманом, як і намір обсадити українські міста воєводами. Посли повідомили
Хмельницького, що Олексій Михайлович збирається «Киев учинить для своего царского пришествия столицею» і звести в ньому «двор свой».
Конфлікти з московськими воєводами особливо загострилися під час спільно походу на західноукраїнські землі. Шведському королеві Хмельницький пояснював у листі, що не хотів туди пускати Москву. По-перше, ратники чинили розбій, виявляли жорстокість навіть до мирного населення, а по-друге, воєводи вважали зайняті міста здобутком царя і силували їх присягати йому на вірність. Так, коли добровільно здалося містечко Ягельниця, Бутурлін намірявся тамтешню шляхту вислати в Лівобережну Україну, але гетьман припинив цю каральну акцію.
Шведський король Карл X Густав у листі до Богдана Хмельницького передбачливо писав, що Московське самодержство «не потерпить у себе вільного народу», не дотримається своїх обіцянок і поневолить козаків, а тому радив відступатися від союзу з Москвою.
В грудні 1655 року Олексій Михайлович за порадою австрійських послів погодився на мир з Річчю Посполитою. Москва згорнула свої військові дії проти Польщі, що перешкодило гетьманові визволити західноукраїнські землі.
Богдан Хмельницький, який уже знав про намір Росії з Польщею «в совете жить», писав царю про розбій поляків на Україні, просив його «не подавать нас на поруганье иноверных», а також повідомити місце і дату переговорів з королем. Навіть направив у Москву спеціальне посольство, яке мало домовитися про включення в число дипломатів козацьких представників…
27 липня 1657 року відійшов у вічність гетьман Богдан Хмельницький, так і не встигнувши втілити в життя свою величезну ідею — створення Руського князівства і полишивши Україну в дуже непевний час, коли Москва вже заходилася обчухрувати дерево її державності.
Семен Дівович так передав плач і розпач козаків над померлим своїм вождем:
ГЕТЬМАН ІВАН ВИГОВСЬКИЙ У БОРОТЬБІ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ ВІД МОСКВИ
Щойно в Москві стало відомо про смерть Б. Хмельницького, як у Чигирин прибула місія В. Кікіна, що мала скористатися з цієї нагоди для своїх загарбницьких цілей. Передусім почалося суто московське крутійство з обранням гетьмана. За варіантом договору від 14 березня 1654 року регламентувалося, що Військо Запорозьке обирає гетьмана і повідомляє про його особу царю. Та після смерті Хмельницького у Москві почали наполягати, щоб кандидатуру на гетьмана повідомляли заздалегідь і погоджували її з царем. Тому двічі обраного Івана Виговського цар не визнавав.
У Корсунь посол Матвеев привіз царську грамоту, яка адресувалася Виговському як писареві, а не гетьманові. До того ж розпорядження із Москви не могли не насторожити старшину: цар посилав сановників, кінне і піше військо, зобов’язуючи наготовляти для його потреб харчі й підводи. Це військо під проводом князя Ромонадовського прибуло нібито для захисту України і розташувалося в Переяславі і Пирятині.
За правилом, однобічно встановленим Москвою, Виговського мали обрати в присутності московського спостерігача. 7 лютого 1658 року в Переяславі й відбулась нова рада. Та в посла були не тільки належні повноваження. Він мав царське доручення здійснити ряд антиукраїнських акцій: домогтися згоди гетьмана на впровадження воєвод у Чернігів, Ніжин, Переяслав, Білу Церкву, Корсунь, Полтаву і Миргород та на утримання «ратних людей» місцевим коштом; скасувати козацтво в Білорусії; надіслати Швеції ультиматум про її примирення з Москвою; збирати податки в російську скарбницю. На такі домагання Виговський формально дав згоду, але з обмовкою, що для залагодження всіх цих питань він поїде в Москву. На закид Хитрово, що Україна — це «гілля, відламане від природного кореня» Росії, він відповів, що ці держави рівноправні: «Нехай Великоросія буде Великоросією, Україна Україною — ми є військо непереможне».