Багаті і бідні
- Автор: Чагровська Лариса, Шніцар Христина
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Жіночий любовний роман
- ISBN: 978-966-2176-04-9
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Багаті і бідні». Краткое содержание книги:
Адресу, за якою відбувався відбір до модельної агенції, Оленка відшукала легко.
У довгому вузькому коридорі стояло кілька десятків дівчат. Вони скептично витріщались одна на одну і криво посміхались.
Оленка, не розгубившись, намагалась проштовхнутись крізь натовп красунь.
— Куди пхаєшся, — невдоволено буркнула юна дівчина, яку Оленка випадково зачепила.
Оленка на мить розгубилась, але потім згадала, що вона тепер справжня красуня і їй нічого ховати очі, — я на кастинґ.
— Невже? — Дівчина закотила блакитні очі і по-дитячому скривила губи.
— Перепрошую, — Оленка спробувала протиснутись далі, але дівчата стояли надто щільно.
— Потрібно спершу зареєструватись, — кинула мальована брюнетка з іншого кутка.
Оленка розвернулась до співрозмовниці, — вибач, що?
— Що-що?! Глуха? Ти вже зареєструвалась? — знову відрубала перша.
Оленка кліпала очима, — Ні.
— То зареєструйся. — Дівчина невдоволено зітхнула. — Повертайся на початок коридора. Там повернеш направо і побачиш чергу.
— Ще одна черга? — Оленка відчула роздратування дівчини.
— Так. Там треба зареєструватись, а потім сюди.
Оленка сумно кивнула і, подякувавши, попрямувала до першої черги. Вона виявилась меншою. У темній кімнаті сиділо п’ятнадцять дівчат і байдуже дивились у вікно.
— Хто крайній?
Оленці це запитання здалось недоречним, але претендентки якось швидко оживились і миловидна блондинка сказала, що вона. Черга рухалась дуже повільно. Дівчат по двох викликала старша жінка і вони виходили хвилин через двадцять.
— А чому так довго? — Звернулась Оленка до сусідки.
Та проігнорувала її запитання.
— Анкету заповнюють і співбесіда, — відповіла якась інша дівчина.
— І купальник підбирають, — додала ще одна майбутня модель у розкішній шовковій блузці з не менше розкішними формами.
Оленка похитала головою, а всередині похолодніло. «Співбесіда? Купальник?», — злякано спитала сама себе Оленка.
— Далі, — заверещав сильний голос з напіввідкритих дверей.
Оленка помітила як елегантна миловидна дівчина, за якою власне вона була у черзі, граційно зайшла до кімнати. Оленка затремтіла і пішла за нею.
— Сідайте, — жінка-розпорядник всадила дівчат на довгу лаву біля стіни. вона швидко дала кожній по анкеті, — заповніть швидко, друкованими літерами.
Анкета виявилась простою формальністю, жодних провокацій, як того боялася Оленка.
Розпорядниця забрала анкети. Вона побіжно глянула на перших кілька рядків.
— Мороз Ольга, 91 року народження… — миловидна блондинка кивнула на знак згоди головою. — Твій номер 476, запам’ятай. Іди підбирай купальник. Маєш сім хвилин.
Оленка злякано подивилась на дівчину і відчула себе жахливо старою.
— Ляшук Олена? — Чомусь Оленчин рік народження жінка не стала називати. — Ти номер 477. Запам’ятай. Іди, вибирай купальник. Маєш сім хвилин.
Рядами стояли невисокі кронштейни і на них висіло безліч різнобарвних купальних костюмів. Довкола них вправно орудувала старша жінка.
— Ну як? — Запитала Ольга з якою Оленка тепер йшла у парі, прикладаючи до себе роздільний купальник насиченого цегляного кольору.
— Тобі личить, — відрухово відповіла Оленка. Вона ретельно перебирала вішаки і нарешті натрапила на цільний, максимально закритий купальник перламутрово-рожевого кольору.
— Усе! Геть! Черга, дівчата. — Жінка поправила окуляри на носі і схвально глянула на Оленку, яка вивчала свою знахідку. — Гарний вибір.
Оленка не сподівалась на комплімент і, подякувавши, почервоніла.
— Усе, йдіть, — жіночка виштовхнула дівчат за двері. Оленка збадьорилась несподіваною похвалою, адже вона взагалі забула, коли востаннє вибирала одяг.
У коридорі забитому красунями-претендентками Оленка прочекала більше двох годин.
Дівчата нервували, дратувались і сварились. Дихати було нічим, але виходити з черги ніхто не збирався, бо назад не пролізеш.
Оленка стояла перед самими дверима. Вийшов невисокий чоловік у смішних окулярах з різнокольоровою оправою і заметушився.
— Ти, ти, ти, ти, — він хапав дівчат одна за одною за руки і підштовхував до зали. Схопив і Оленку, не піднімаючи на неї очей, зайшов з нею у приміщення і гримнув дверима.
У великій просторій кімнаті, прямо навпроти дверей буквою «П» було зіставлено кілька столів. За ними сиділи зосереджені ділові люди.