Багаті і бідні
- Автор: Чагровська Лариса, Шніцар Христина
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Жіночий любовний роман
- ISBN: 978-966-2176-04-9
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Багаті і бідні». Краткое содержание книги:
— Олена Іванівна? — Уточнила директорка. — Сідайте, — та показала Оленці на крісло навпроти себе.
Оленка сіла. Усе йшло більш менш нормально. Вона швидко опанувала себе і бадьоро розповідала про свою освіту, різні методики викладання математики і любов до дітей. Віолетта Сергіївна робила вигляд, що уважно слухає і посміхалась очима. Директорка схвально кивала головою, поки не почула, у якій школі Оленка працювала до цього. Обличчя жінки перемінилось, — у 86? А чому звільнились? — Провокативне запитання вислизнуло ненавмисне. Директор і так уже знала, що не візьме Оленку на роботу.
— За власним бажанням. Далеко їздити. А ви поряд, я от сьогодні пішки пройшлась. Замість зарядки, — спробувала хоч якось викрутитися Оленка.
Віолетта Сергіївна промовисто хмикнула й максимально ввічливо відповіла, — вибачте, Олено Іванівно, я думаю наша вчителька математики поки витримуватиме навантаження, а якщо що, то я матиму вас на увазі. Контакти ваші маю.
Віолетта Сергіївна підвелась й іронічно посміхнулась. Це був знак, що їхня розмова закінчилася.
Обидві знали, яка справжня причина. Але ж зручніше все сховати за красивими відмовками і марними обіцянками, а ще додати нещиру посмішку і взагалі все чудово. Наче так і має бути.
— Так, дякую, що знайшли для мене час. До побачення, — Оленка засмутилась і навіть не вдавала усмішки.
Вона йшла коридором і не чула ні звука. «Я так і знала! Що тепер робити?» — сльози навертались на очі. — «Як тепер бути? Гроші закінчуються, треба ж щось їсти! Невже доведеться йти торгувати чи ще щось таке?»
Оленці завжди здавалось, що продавати на базарі різний мотлох — найжахливіша робота. Запевняєш людей купити те, що їм зовсім не треба. Інша справа, наприклад, аптекар. Продає ліки, радить, допомагає. Оленка хотіла мати пристойну професію. Її лякали невідомість та неминучість змін. А вона передчувала, що її життя от-от кардинально зміниться.
Дорогою додому Оленка купила хліба й масла. Грошей майже не залишилось. На вечерю приготувала котлети та зварила гречку. Знайшлась ще й банка маринованих помідорів, яку мама передала.
Місто непристойно швидко накрив вечір і Оленка зібралась вечеряти. У двері голосно постукали, а згодом пролунав коротенький дзвінок. «Невже мати приїхала без попередження», — злякано подумала Оленка. Але на порозі стояла давня Оленчина приятелька Іра. Вони не бачились років зо два. З тих пір, як Ірина вийшла заміж.
— Іро, — весело вигукнула Оленка, відчинивши двері, — оце так несподіванка, давненько не бачились.
Дівчата міцно обнялись.
— Привіт! Оленочко, ти вибач, що без попередження. Просто я була поруч з твоїм будинком, та й, думаю, загляну, що там моя давня подружка поробляє.
Оленка допомогла гості роздягтись.
— Проходь у кімнату. Я зараз почастую тебе вечерею.
— Ні-ні, жодних вечерь, — Ірина категорично замахала своїми довгими витонченими руками. — От коли б теплого чайку, ще й зеленого…
Оленка вдавано ляпнула себе по чолі й посміхнулася, — вибачай, подруго, забула, що ти у нас на вічній дієті. Але тобі поталанило. Чай у мене є. І гарячий, і зелений.
Мимоволі Оленка окинула Іру поглядом. Зі спини вона виглядала так само, як і в університеті. Невисока, струнка дівчина, жіночна та елегантна. На ній була темно-вишнева сукня і коричневі чобітки. Волосся зібране в акуратну ґульку, закріплену шпильками.
Оленка поставила чайник, дістала із серванта печиво. «Лише півпачки залишилось», — скрушно подумала Оленка.
За якусь мить господиня уже принесла до вітальні тацю з чаєм та варенням.
Іра читала журнал, вгніздившись у м’яке крісло.
— Що це ти читаєш? — Поцікавилася вона в Іри.
— А, оце купила журнал, розгорнула гороскоп почитати, — гостя відклала журнал.
— Пригощайся, — Оленка поставила на симпатичний столик тацю.
На щастя в останній момент вона згадала про банку полуничного варення. Мамина заслуга.
Іра одразу ж взяла горнятко з зеленим чаєм і міцно стиснула його довгими худими пальцями.
— Сильно замерзла. Уже починає холодніти, усе-таки середина листопада.
— Грійся, Ірочко, варення бери.
Оленка уважно оглядала подругу. Ірина майже не змінилась, тільки погляд подорослішав. Личко залишилось таким же милим. Вона спробувала чай і задоволено поморщила носика. Це був точний знак, що Іра задоволена.
— Ну як ти, Оленко? Я дзвонила вдень, ти не брала трубки. От і вирішила без попередження зайти.
— І правильно зробила, — Оленка зручно вмостилася навпроти подруги. — Коли б із попередженням, то вже й не знаю, чи зустрілися б. Розповідай, дорогенька. Як там подружнє життя, ще на свободу не тягне?