Багаті і бідні

— Завмерла! Ти ж спиш! Тобі добре! — Верещав фотограф.

«Як тут розслабитись коли на тобі тонна макіяжу, колюча накрохмалена піжама ще й три надзвичайно сильні лампи, від яких хочеться зажмуритись, світять просто в очі», — подумки бурмотіла Оленка.

Вона лежала на великому двоспальному ліжку, на першокласній шовковій білизні і виглядала справді чудово. Тобто саме так, як цього хотів фотограф і, власне, замовник. На Оленчиному обличчі сяяло блаженство. Роберт кричав на неї тільки тому, що це була його звична манера роботи — вічне невдоволення моделлю.

— Руки трохи підніми і трошки посміхнись, — звелів Роберт і заклацав фотоапаратом. — Я сказав трошки! Ти ж не регочеш уві сні, правда?

«Ніжитись у розкішній дорогій постелі, м’якій, наче хмаринки, хіба ж це робота?», — Оленка посміхнулась на свої думки.

Її волосся кольору чорного шоколаду чудово підкреслювало теплий карамельний колір простирадл. Та й тоненька рожева смужечка на подушках дивилась вишукано на фоні Оленчиної блідої шкіри.

Олег відразу уявив цю картину, як тільки побачив Оленку в рожевому купальнику.

Дефіле було нестерпним і у неї не було жодних шансів, якби не той купальник і сяюче волосся. Олег взяв її лише через це замовлення, для якого не зміг знайти потрібну модель.

Потім Оленка перевтілилась на звабницю у червоному пеньюарі. Вона еротично вигиналась на яскраво помаранчевій постелі у тигрячу смужечку.

— Ти що ніколи не зваблювала чоловіка? Ти ж не поліно якесь. Вигнись ще, — Роберт несамовито кричав.

У Оленки палали вуха. Добре, що їх прикривало волосся.

— Я не гімнастка, — випалила Оленка, коли вже не було сили терпіти.

Робертові достатньо такої однієї репліки, щоб назавжди поставити хрест на будь-якій з моделей, але Оленка імпонувала йому. І він стерпів.

Соня з Олесею лише здивовано переглядалися.

Ще один образ, веселої пустунки, Оленка передавала, стрибаючи на ліжку і підкидаючи подушки лимонного кольору.

Оленці все вдавалось легко, бо вона отримувала неймовірне задоволення від процесу фотозйомки. Вона дуже швидко призвичаїлась, перестала боятись об’єктива, а згодом вже фліртувала з ним.

Роберт нічого, крім «доста», не сказав, але костюмерка Олеся запевнила, що це і є його найбільша похвала.

Додому Оленку відвіз той самий невдоволений водій і передав контракт на зйомку реклами. Не встигла Оленка роздягтись додому, як задзеленчав мобільний.

— Оленко, ваша робота нам дуже сподобалася. Отже, завтра на шосту тридцять.

— Перепрошую, а хто це?

— Це Ніна, — пояснив змучений голос.

— Ніно, вибачте, я вас не впізнала.

— Нічого, скоро впізнаватимеш, — дещо злорадно хмикнула на тому боці жінка. — Отже, завтра о шостій ранку на вас чекатиме машина. Не спізнюйтесь і вже лягайте спати, щоб не було мороки з синяками під очима. Зйомка триватиме до третьої, потім до агентства. Зрозуміло?

— Зрозуміло, — насправді нічого не зрозумівши, випалила Оленка.