Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
Проте Маріка, якій на той час щойно виповнилося тринадцять, не оцінила належним чином добрих намірів брата. Не наважившись на пряме порушення заборони, вона, бувши ще наївною й недосвідченою, надумала оживити материн портал. Якби Маріка знала, скільки її старших родичів-Конорів зазнали невдачі за схожих обставин, лише змарнувавши час та сили, вона б, певна річ, відмовилася від свого наміру. Але Маріка знала лише те, що портал не діє, оскільки не налаштований на жодного з нині живих людей. Тож вона вирішила виправити ситуацію, самостійно налаштувавши його на себе.
І як не дивно, їй це вдалося! Після двох тижнів напруженої роботи портал знову ожив. Таким чином, Маріка заощадила щонайменше два місяці — адже спорудження й налагодження нового порталу, залежно від обставин, потребувало від двох до трьох місяців щоденної праці.
Попервах Маріка збиралася викликати брата і вже наперед насолоджувалася його безмежним подивом та розгубленістю — бо тепер він нічого не зможе вдіяти, йому доведеться змиритися з тим, що сестра має власний портал і користуватиметься ним на свій розсуд. Щоправда, Стенові могла спасти на думку дурна ідея (задля сестриного блага, зрозуміло) замурувати кабінет, а то й переселити її в інші покої — і така перспектива змусила Маріку переглянути свої плани. Вона вирішила до пори до часу нічого не розповідати братові, а натомість звернутися за порадою до своєї тітки Зарени, меншої материної сестри, яка мешкала в Любляні, столиці Істрії.
Маріка неодноразово відвідувала тітку Зарену (або разом зі Стеном, або сама, коли брат тимчасово на давав їй доступ до свого порталу), тому серед тисяч „ниток“, які поєднували материн портал з іншими, вона легко знайшла ту, що вела в Люблян, у дім, де до заміжжя проживала княгиня Ілона… І тут на Маріку чекала величезна несподіванка: „нитка“ надавала їй інформацію про напрямок та відстань — а це було можливо лише в тому випадку, коли портал на іншому кінці налаштовано на неї. Маріка перевірила й переконалася, що це справді так: шлях був відкритий, вона не потребувала тітчиного дозволу, щоб пройти по ньому. Це було надзвичайно дивно і просто неймовірно! Налаштувавши на себе мишковарський портал матері, Маріка якимсь незбагненним чином отримала вільний доступ до її люблянського порталу… і не лише до нього!
Ще один відкритий шлях вів далеко на схід. Будівля, де знаходився портал, стояла на захмарній вершині гори і на момент Марічиних відвідин була порожня, та аж ніяк не занедбана. За всіма ознаками, там часто бували люди, і Маріка, провівши обережне розслідування, з’ясувала, хто вони. А серед них… Маріка була заінтриґована!
Всупереч її очікуванням, портал у Стеновім кабінеті, як і раніше, був недоступний для неї. Згодом Маріка, обравши слушну мить, ніби між іншим розпитала брата, і він їй розповів, що княгиня, спорудивши для сина портал, не стала проводити його остаточне налагодження — завершальну частину роботи виконав сам Стен.
Утім, це було згодом. А тоді Маріка й думати забула про братів портал, коли знайшла третю „нитку“, шлях уздовж якої також був вільний для неї. З порталом по той бік коїлося щось незбагненне. Він був то на півночі, то на сході, то десь унизу, а то високо в небі. Якоїсь миті він знаходився за тисячу миль від Мишковича, за секунду опинявся зовсім поруч, а потім переносився в таку неймовірну далечінь, що звичні міри довжини втрачали будь-який сенс. Таких відстаней у природі просто не існувало!
Тут, мабуть, варто було й справді звернутися за порадою — якщо не до Стена, то до тітки Зарени, — але Марікою оволоділа жага дослідника. Вона розуміла, що за тим порталом криється щось надзвичайне та дивовижне, вона хотіла сама розкрити цю таємницю, а не ділитися нею зі старшими, які майже напевне перехоплять у неї ініціативу.
В той незабутній день, 14 лютня, Маріка наважилася зробити крок у невідомість. Цей крок змінив усе її життя…
Притримуючи лівою рукою шнурок, щоб не падав ґобелен, Маріка вказівним пальцем правої руки доторкнулася до семи найбільших каменів у візерунку. При цьому вона проказала сім слів — мовою, якої тут ніколи не існувало:
— Richard Of York Gave Battle In Vain.[1]
Власне, самі слова не мали в магії великого значення; важливо було те, що в них вкладалося. А справжні майстри взагалі воліли обходитися без слів, навіть мовлених подумки. Як на свій вік, Маріка дуже вправно творила безсловесні закляття, тому не страждала від комплексів і час від часу дозволяла собі супроводжувати чари словами, проте намагалася уникати банального несмаку, на зразок „червоний-оранжевий-жовтий-зелений-блакитний-синій-фіолетовий“.
[1] Англійська мнемонічна фраза для запам’ятовування послідовності кольорів спектру. Одним з її українських відповідників є: „Чи Обжене Жвавенького Зайчиська Байдикуватий Ситий Фокстер’єр“.