Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
Маріка сумно всміхнулася.
„Вибач, Стене,“ — подумала вона. — „Якби ж то я могла розповісти всю правду!…“
Біля своїх покоїв Маріка відпустила придворних панночок, сказавши, що сьогодні не буде традиційних вечірніх посиденьок, а сама, проминувши вітальню, ввійшла до просторої спальні, де на неї вже чекала молоденька покоївка. З її допомогою Маріка зняла з себе вбрання та прикраси, надягла нічну сорочку і вляглася в ліжко. Тим часом покоївка віднесла до ґардеробної її розкішну сукню з золотої парчі та шовкові нижні спідниці, а повернувшись, загасила всі свічки в спальні за винятком однієї, на низенькій шафці поруч ліжка, й шанобливо спиталася:
— Вам більше нічого не треба, пані?
— Ні, золотце, можеш іти.
— Добраніч, пані.
— І тобі також.
Уклонившись, покоївка зробила була кілька кроків у напрямку дверей, а потім нерішуче зупинилася.
— Пані… — почала вона і замовкла, вагаючись.
— Ага, розумію, — сказала Маріка, зручніше влаштувавшись на подушках. — Знову призначила побачення своєму приятелеві?
— Ну… так, пані. Але обіцяю повернутися ще до світанку.
— Гаразд, іди, — кивнула Маріка. — Бажаю гарно розважитися.
— Дякую, пані! — зраділа покоївка.
Коли вона залишила спальню, Маріка про всяк випадок пролежала ще зо чверть години, тоді вибралася з ліжка і пройшла до ґардеробної. Там вона привела в дію простеньке закляття — і кімнату залило м’яке жовтувате світло, яке випромінювала скляна куля, наполовину вмурована в стелю. Такі магічні світильники були в усіх особистих кімнатах Маріки та Стена, але вони користувалися ними лише тоді, коли залишались наодинці або в присутності родичів-Конорів, а при сторонніх задовольнялися звичайними свічками. Хоча люди й здогадувалися, що князь та його сестра регулярно вдаються до чарів, було зовсім небажано демонструвати це відкрито. З тих самих міркувань, узимку, наприкінці осені й на початку весни Стенові з Марікою доводилося про людське око палити в себе каміни, хоча насправді їхні помешкання зігрівали спеціальні чари, накладені на підлогу та стіни.
У ґардеробній Маріка скинула нічну сорочку, надягла білизну та панчохи, взула туфлі, а потім відчинила одну з шаф і відсунула вбік задню стінку, за якою знаходився потаємний відділ, де зберігалася одіж, яку тут ніхто не носив. З-поміж різних речей вона вибрала коротку чорну спідницю, білу шовкову блузку та темно-червону жакетку і вдягла їх. Потім скріпила золотою шпилькою волосся, прискіпливо оглянула себе в дзеркалі й кокетливо підморгнула своєму відображенню, всміхнувшись на думку про те, як відреагував би Стен, побачивши її в такому вбранні. Загалом, Маріка не була в захваті від тамтешньої моди, вона полюбляла вдягатися розкішно й вишукано, прикрашати себе коштовностями — щоб одразу було видно, що вона князівна, а не якась простолюдинка. Разом з тим, їй подобалося носити коротку спідницю — у неї були гарні ноги, довгі та стрункі, і їй приємно лоскотало нерви, коли зустрічні чоловіки, відверто або нишком, милувалися ними. Проте найбільше Маріка цінувала взуття та білизну. Звичайно, як тут, так і там зустрічались погані й гарні речі; але гарне взуття звідти було справді гарним — легким, зручним, красивим, ніде не тисло, не промокало, не псувалося від вологи. А про гарну білизну звідти й говорити не варто — Маріка так звикла до неї, що ніяку іншу носити вже не могла. Надто ж це стосувалося трусиків, яких тут ще ніхто не вигадав. Раніше вона спокійнісінько обходилася без них, власне, й зараз не завжди надягала їх до тутешнього вбрання з довгими пишними спідницями, але в особливі жіночі дні вони ставали просто незамінними. А от у тамтешньому одязі ходити без трусиків було взагалі ризиковано.
Закінчивши причепурюватися, Маріка видобула з тієї ж таки схованки сумочку з крокодилової шкіри й лялькову голову натурального розміру з довгим золотавим волоссям, після чого знову замаскувала потаємний відділ і зачинила шафу. Почепивши пасок сумочки на плече, вона загасила в ґардеробній світло й повернулася до спальні. Там накидала під ковдру кілька малих подушок, вміло надавши їм форму свого тіла, і примостила до цього опудала лялькову голову, затуливши її обличчя золотавими кучерями. Тепер, якщо хтось зазирне до спальні, то в тьмяному світлі однієї свічки не помітить нічого підозрілого. Втім, завжди існував ризик, що виникне нагальна потреба розбудити її посеред ночі — от тоді буде справжній скандал! Проте за три роки цього ще жодного разу не траплялося.