Урфін Джюс і його дерев'яні солдати

— Як же ж нам тоді бути, правителю? — запитав Дін Гіор.

— Ці дерев'яні люди повинні боятися того ж, чого боюсь і я, — задумливо мовив Страшило, — а саме: вогню. А тому слід заготувати чимало соломи і тримати напоготові сірники.

Здогадка Страшила Мудрого підтвердилася. Десь опівночі розпочався новий наступ. Солдати Урфіна Джюса підкрадались до муру, тримаючи над головами половинки воріт, знятих на фермах. І тут на них полетіли оберемки палаючої соломи. Дерев'яні солдати вже раз потерпіли від води, бо не знали, що це таке. Про вогонь вони також не мали уявлення: доки Урфін Джюс їх майстрував, він дуже боявся пожежі й навіть не розпалював печі у своєму будинку. Тепер ця обережність обернулась проти нього.

Палаюча солома падала на землю, на щити, якими прикривались дуболоми. А вони з цікавістю споглядали це небачене видовище. Язики вогню у нічній темряві здавались їм дивовижними яскравими квітами, що виростали з надзвичайною швидкістю. Дуболоми й гадки не мали захищатися від вогню. Навпаки, деякі з них простягали до полум'я руки і, не відчуваючи болю, з дурнуватим виглядом спостерігали, як горять у них на кінчиках пальців червоні квіти. Кілька дерев'яних людей вже палали, розповсюджуючи задушливий запах горілої фарби…

Урфін Джюс бачив; його армії загрожує щось жахливіше, аніж пригоди на річці. Але що було діяти? Води поряд не було.

Вихід підказав Гуамоко.

— Закидати землею! — гукнув він розгубленому Урфіну.

Першим до справи взявся Топотун. Збивши з ніг капрала, у котрого горіла голова, ведмідь став гребти землю могутніми лапами і засипати нею полум'я. Потім і самі дуболоми зрозуміли небезпеку й стали сахатися палаючої соломи.

Армія відступила від брами міста з великими втратами. У кількох дуболомів так обгоріли голови, що їх довелося замінити новими. В інших повипадали очі, обгоріли вуха, а багато хто втратив пальці…

— Ех, дуболоми, дуболоми! — зітхав завойовник. — Усім ви гожі: сильні, хоробрі, невтомні… Аби ще розуму хоч трохи більше!

Але чого немає, того немає!

Урфін Джюс зрозумів, що Смарагдове місто можна взяти лише змором. Зрозумів це і Страшило. Він зібрав військову раду, у якій брала участь і Кагги-Карр.

Були висловлені різні думки. Дін Гіор і Фарамант запропонували ще раз звернутися до жителів міста і спробувати умовити їх, щоб вони теж стали на захист своєї свободи. Кагги-Карр вважала, що з цього нічого не вийде, а що робити — не знала.

Страшило думав так напружено, що з голови в нього повилазили голки і шпильки, й вона стала схожа на їжака з металевими колючками. Він сказав:

— Урфін Джюс привів з собою багато солдатів, але вони дерев'яні. Мій друг Дроворуб, правитель країни Мигунів, один. Проте він залізний. Залізо не рубають деревом, а дерево рубають залізом. Отже, залізо міцніше за дерево, і якщо Залізний Дроворуб вчасно прибуде нам на допомогу, він розіб'є дерев'яну армію Урфіна.

— Пр-р-равильно! — погодилась ворона.

Зважаючи на те, що лише Кагги-Карр могла швидко й безпечно досягти повітрям Жовтої країни, її й відправили по допомогу. Вона полетіла швидко, пообіцявши ніде не затримуватись, щоб швидше повернутися з Залізним Дроворубом.