Таємниця «Вогняного Ока»
- Автор: Артур Роберт
- Серия: Альфред Хічкок і «Три Агенти» #7
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Таємниця «Вогняного Ока»». Краткое содержание книги:
Привіт! Охоче познайомлю вас, друзі, з трійцею моїх юних приятелів — Юпітером Джонсом, Бобом Ендрюсом та Пітом Креншоу, які називають себе «Три Агенти». Їхній девіз — «Розплутаємо будь-яку справу!»
Юпітер Джонс славиться надзвичайною спостережливістю та кмітливістю. Піт Креншоу — найдужчий у цій трійці. Боб Ендрюс має нахил до наукових досліджень, вони йому вдаються. Разом вони — чудовий гурт.
Мешкають приятелі в містечку Рокі-Біч, в Каліфорнії, неподалік славетного Голлівуду. Свій штаб вони влаштували у складі різного брухту, який належить тітоньці та дядькові Юпітера — Матильді й Титусу Джонсам.
От ми й познайомились. А тепер — пригода починається!
— Він зумисне це підлаштував, аби збити нас з пантелику, — прорік Юпітер. — Другий, ти сам подумай, ну ж бо, поворуши мізками. Двігінс сказав нам, що просидів у комірці півтори години, так?
— Ну… так.
— І весь цей час він нібито тарабанив у двері і кликав на допомогу. А що найперше зробив би кожен, якби опинився в такій ситуації?
— Він би поправив окуляри, — здогадався Гус, — або, оскільки в комірці геть темно, скинув би їх і поклав до кишені. Але в кожному випадку окуляри не теліпались би в нього на носі півтори години.
— Маєш рацію, — Піт почухав потилицю. — І краватку він би встиг вирівняти. Твоя правда, Юпе, то виходить, він зумисне так надяг окуляри й краватку, щоб ми повірили, мовби на нього напали.
— Треба завжди аналізувати факти, — сказав Юпітер. — Мушу віддати належне, Двігінс був дуже переконливий. Я, певно, нічого не запідозрив би, коли б не одна обставина. Нумо, підійдіть сюди, торкніться рукою до сидіння стільця за письмовим столом.
Він підвівся. Піт і Гус доторкнулися до стільця, на якому він щойно сидів.
— А тепер доторкніться до письмового столу, — продовжував Юпітер, — і скажіть, чи є якась між ними різниця?
Вони помацали стіл, і Гус вигукнув:
— Стілець теплий, тому що ти на ньому сидів. Стіл значно холодніший на доторк.
Юпітер кивнув:
— А коли я піднімав крісло в кабінеті Двїгінса, то здивувався, що його сидіння було тепле, ніби на ньому щойно сиділи. Коли до цього додалися ще окуляри та краватка, я збагнув, як усе було насправді. А було так. Двігінс побачив, як ми під'їхали і вийшли з авто. Він перекинув крісло, забіг до комірчини і хутко вніс безлад у свій зовнішній вигляд. Коли ми його знайшли у комірці, він там просидів хвилин зо три.
— Отакої! — вигукнув Піт. — А навіщо він влаштував цю виставу?
— Щоб обвести нас круг пальця, — відповів Юпітер. — Він хотів, аби ми повірили, що хтось поцупив копію листа, а насправді її ніхто не крав.
— То, виходить, ніякого чорновусого чоловіка в окулярах взагалі не існує? — запитав Гус.
— Думаю, що так. Думаю, Двігінс його вигадав. А насправді, мабуть, Мічений, тобто пан Рама Рандур з Індії, просто купив у Двігінса копію секретного послання. Двігінс вигадав усю цю історію, щоб ми думали, що копію викрали.
— Логічно, — визнав Гус, — до того ж це пояснює, як пан Рандур потрапив сюди на склад. Він теж здогадався, що бюсти відіграють важливу роль у цій загадці.
— Він сказав, що незабаром повернеться, — стурбовано додав Піт. — Цілком ймовірно, що наступного разу він прихопить із собою спільників. А раптом він не повірив, що ми не знаємо, де бюст Августа Дужого? У них на Сході дуже добре вміють розв'язувати язика з допомогою жорстоких тортур.
— У тебе багата уява, — спинив його Юпітер. — Тут Каліфорнія, а не Схід, і я не чув, щоб від часів індіанців тут когось катували.
— Все колись трапляється уперше, — похмуро буркнув Піт.
Гус відкрив рота, аби ще щось сказати, коли несподівано задзвонив телефон. Юпітер підняв слухавку:
— Склад Джонса. Юпітер Джонс на дроті.
— Мене звати місіс Петерсон. Я мешкаю в Малібу, — пролунав у слухавці приємний жіночий голос. — На жаль, маю до вас претензії. Учора я придбала у вас два гіпсові бюсти як прикраси для саду…
— Так-так, уважно слухаю вас, місіс Петерсон, — в голосі Юпітера з'явилася непідробна цікавість.
— Вони були в пилюці, тож я вирішила помити їх з допомогою шланга. І один з них розсипався. У нього відпало вухо і частина носа. Мій чоловік сказав, позаяк вони з гіпсу, їх треба тримати у приміщенні, а в саду перший дощ їх знищить. Думаю, ви маєте повернути мені за них гроші, адже ви їх продавали як прикраси для саду.
— Я шкодую за цю прикрість, місіс Петерсон, — чемно відповів Юпітер. — Ми справді не врахували, що гіпс руйнується від води. Ми повернемо вам гроші. Скажіть, будь ласка, які бюсти ви придбали?
— Не можу згадати… Вони зараз на веранді. Але, здається, один з них якийсь Август. Я завтра привезу їх вам.
— Не турбуйтесь, будь ласка, місіс Петерсон, — швиденько проказав Юпітер, він аж на стільці підскочив, почувши таке, — ми самі приїдемо й заберемо їх. Продиктуйте мені, будь ласка, вашу адресу, сьогодні ввечері ми під'їдемо до вас.
Він квапливо записав адресу місіс Петерсон і поклав слухавку.
— От і знайшовся Август Дужий, — повідомив він Піта і Гуса. — Коли повернеться вантажівкою Ганс, ми поїдемо по них.
— Чудово! — сказав Піт, і тихенько додав: — Сподіваюся, ми доберемося до Августа швидше, ніж Мічений добереться до нас.