Історія ГУЛАГу

З такою відвертістю теорія ця проголошувалася рідко, однак подібний дух часто лежав прямо під поверхнею колоніальної політики. Поза сумнівом, деякі форми колоніалізму як посилювали міф про расову вищість білих, так і узаконювали застосування насильства однією расою щодо іншої. Отже, можна стверджувати, що згубний досвід деяких колоністів-європейців допоміг прокласти шлях до європейського тоталітаризму XX століття[46]. Та й не лише європейського: Індонезія являє собою приклад постколоніальної держави, правителі якої, тільки-но прийшовши до влади, відправили критиків режиму до концентраційних таборів — те саме чинили і їхні колишні колоніальні господарі.

Не становить винятку і Російська імперія, яка успішно підкоряла корінні народи під час свого «походу на схід»[47]. На одному з обідів у романі Льва Толстого «Анна Кареніна» чоловік Анни, який через свою посаду мав певну дотичність до «диких племен», говорить про потребу для вищих культур поглинати нижчі[48]. На певному рівні більшовики, як і всі освічені росіяни, знали про підкорення Російською імперією киргизів, бурятів, тунгусів, чукчів та інших народів. Той факт, що вони особливо цим не переймалися — хоча в інших випадках саме вони виявляли величезну зацікавленість долею пригноблених — сам по собі дещо говорить про принципи, якими вони керувалися.

Втім, повна обізнаність з історією Південної Африки чи Східного Сибіру навряд чи була конче необхідна для розвитку концентраційних таборів у Європі: переконання, що певні види людей є вищими за інших, було достатньо поширеним у Європі на початку XX століття. І, зрештою, саме це у найглибиннішому сенсі пов’язує табори в Радянському Союзі з нацистськими концтаборами: обидва режими легітимізували себе почасти через встановлення категорій «ворогів» або «недолюдей», яких вони масово переслідували і знищували.

У нацистській Німеччині першими мішенями стали каліки і розумово відсталі. Потім нацисти зосередилися на циганах, гомосексуалістах і передусім на євреях. У СРСР спочатку жертвами були «колишні» — нібито прихильники старого режиму, — а пізніше «вороги народу», цим нечітким терміном згодом стали позначати не тільки гаданих опонентів режиму, а також і певні національні групи й етноси, якщо вони видавалися (з так само неясних причин) такими, що становлять загрозу Радянській державі чи сталінській владі. У різний час Сталін проводив масові арешти поляків, прибалтів, чеченців, татар і — перед самою смертю — євреїв[49].