П'ятнадцятирічний капітан
- Автор: Верн Жюль Габриэль
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Стрельбицький»
- Переводчик: К. А. Кузубова
- Жанр: Зарубежная литература для детей
Электронная книга - «П'ятнадцятирічний капітан». Краткое содержание книги:
– Так, пане. Дінго потрапив на «Вальдек» лише два роки тому.
– І Ви кажете, що капітан «Вальдека» знайшов його на західному узбережжі Африки?
– Так, пане, біля гірла Конго. Я багато разів чув, як капітан «Вальдека» говорив про це.
– Отже ніхто не знає кому раніше належав Дінго і як він потрапив до Африки?
– Ніхто, капітане. Адже з собаками важче, ніж з покинутими дітьми: документів немає, а розповісти вони нічого не можуть.
Капітан Халл замовк і задумався.
– Хіба ці дві літери говорят, Вам про що-небудь, капітане? – запитала через хвилину місіс Уелдон.
– Так, місіс Уелдон. Вони наводять мене на думку… А, втім, можливо це просто випадковий збіг.
– Який?
– Можливо в цих літерах є сенс і вони допоможуть з’ясувати долю одного відважного мандрівника.
– Не розумію. Що ви цим хочете сказати?
– Зараз поясню, місіс Уелдон. У тисяча вісімсот сімдесят першому році, тобто два роки тому, один мандрівник-француз, за ініціативою Паризького географічного товариства, вирушив в Африку аби спробувати перетнути континент із заходу на схід. Експедиція повинна була розпочатися біля гирла ріки Конго. Кінцевою точкою планувався мис Дельгадо в гирлі річки Рувума, за течією якої мандрівник мав намір спуститися. Цю людину звали Самюель Вернон.
– Самюель Вернон? – повторила місіс Уелдон.
– Так, місіс Уелдон. Зверніть увагу, ім’я і прізвище розпочинаються як раз з тих літер, які Дінго вибрав з усього алфавіту, і вони ж намальовані на його нашийнику.
– Справді – сказала місіс Уелдон. – А що трапилося з цим мандрівником?
– Він вирушив в експедицію, – відповів капітан Халл, – і відтоді від нього не було повідомлень.
– Жодної звісточки? – запитав Дік Сенд.
– Жодної, – сказав капітан.
– А що Ви про це думаєте? – запитала місіс Уелдон.
– Я гадаю, що Самюел Вернон не зміг дістатися східного берегу Африки. Або він загинув в дорозі, або його взяли у полон туземці.
– Отже, цей собака…
– Можливо належить Самюелю Вернону. Але якщо я не помиляюся, Дінго виявився щасливішім за свого хазяїна, і йому вдалося повернутися назад до гирла Конго – адже його саме там знайшов капітан «Вальдека».
– А Ви напевно знаете, що у француза-мандрівника був собака, або це тільки ваша здогатка?
– Ні, місіс Уелдон, це тільки моя здогадка, – відповів капітан Халл. – Але безперечно Дінго знає ініціали мандрівника «С» і «В». Яким чином і де собака навчився розрізняти ці літери, я, зрозуміло, не можу вам сказати. Але Дінго їх відмінно знає. Дивіться, він підштовхує кубики лапою, наче просить нас прочитати ці дві літери.
І справді, поведінку Дінго не можна було описати інакше.
– Хіба Самюель Вернон сам відправився в таку важку подорож? – запитав Дік Сенд.
– Не знаю, – відповів капітан Халл. – Але напевно він взяв із собою загін носильників-туземців.
У цю хвилину на палубу з кубрика вийшов Негоро. Ніхто не звернув на нього увагу, а тому й ніхто і не помітив, яким дивним поглядом португалець подивився на собаку, що як і раніше сидів біля кубиків з літерами «С» і «В». Але Дінго, побачивши судового кока, люто загарчав і вишкірив зуби. Негоро негайно сховався в кубрик, але погляд, яким він подивився на собаку і невільний загрозливий жест не віщували Дінго нічого доброго.
– В цьому є якась таємниця, – прошепотів капітан Халл, який не пропустив жодної подробиці цієї короткої сцени.
– А все ж таки дивно, містере Халл, – помітив Дік Сенд, – як собака навчився розпізнавати літери?
– І нічого тут немає дивного! – заявив маленький Джек. Мама мені часто розповідала про собаку, який вмів читати і писати, як справжнісінький шкільний вчитель, і навіть грав у доміно.
– Мій коханий хлопчику, – посміхнулась місіс Уелдон, – собака Муніто, про якого я тобі розповідала, зовсім не був таким вченим, як ти гадаєш. Якщо вірити тому, що мені казали, Муніто не вмів розрізняти літери, з яких складав слова. Увесь секрет полягав в загостреному слуху. Його хазяїн, один спритний американець, помітив цю здібність Муніто, став розвивати її і в решті решт добився дивовижних результатів.
– Що ж він зробив, місіс Уелдон? – запитав Дік Сенд. Таємниця вченого собаки зацікавили його не менш, ніж Джека. – Ось що, друже мій. Коли Муніто повинен був «працювати» перед публікою, на столі ставили кубики з літерами, схожі на Джекові. Собака ходив по столу і стежив, коли з публіки назвуть слово, яке він повинен скласти, – голосно або пошепки, все одно. Єдиною умовою було, щоб це слово знав хазяїн Муніто.