П'ятнадцятирічний капітан
- Автор: Верн Жюль Габриэль
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Стрельбицький»
- Переводчик: К. А. Кузубова
- Жанр: Зарубежная литература для детей
Электронная книга - «П'ятнадцятирічний капітан». Краткое содержание книги:
Якщо годинникар, оглядаючи в гостях чужий настінний годинник, відчуває непереборне бажання його завести, то як палко бажає загарпунити здобич китобій, вгледівши плаваючого в океані кита! Стверджують, що полювання на крупного звіра захоплює більше, аніж полювання на іншу дрібноту. Отже, запал мисливця зростає пропорційно до розмірів дичини. Що тоді відчувають мисливці на слонів та китів? А екіпаж «Пілігриму» хвилювався ще й через те, що корабель повертався додому з неповним грузом…
Капітан Халл пильно вдивлявся в далечінь. На такій відстані важко було розгледіти кита, проте досвідчене око китобоя безпомилково відзначило деякі ознаки, помітні навіть здалека: за фонтанами води або, точніше, парою, що виривалася з дихала кита, вже можна було визначити, до якого різновиду він належить.
– Це не справжній кит! – вигукнув капітан Халл. – Справжні пускають фонтани вищі та тонкіші. Якби фонтан виривався з шумом, схожим на далеке відлуння канонади, можна було б впевнено сказати, що маємо справу з фінвалом. Проте тут нічого подібного. Добре прислухайтеся. Фонтан видає зовсім інший звук. Як гадаєш, Дік? – запитав капітан Халл, повернувшись до юнака.
– Здається, капітане, це смугач, – відказав Дік Сенд. – Подивіться, з якою силою вилітають в повітря фонтани. І водних струменів в них, здається, більше ніж пари. Якщо я не помиляюся, ця риса притаманна смугачам.
– Вірно, Діку! – відповів капітан Халл. – Не варто сумніватися! Там, в червоній води, пливе смугач.
– Як гарно! – вигукнув малюк Джек.
– Так, сонечко! Уявити лишень, що це величезне створіння спокійно годується навіть не підозрюючи, що за ним спостерігають мисливці!
– Я б навіть насмілився зауважити, – скромно промовив Дік, – що це доволі крупний смугач.
– Без сумніву! – відповів капітан Халл, у якого через хвилювання виблискували очі. – Його довжина щонайменше сімдесят футів.
– Чудово! – вигукнув боцман. – Якби загарпунити з півдюжини таких китів, ми б тоді повністю заповнили наші трюми.
– Так, півдюжини було б достатньо, – зітхнувши промовив капітан Халл.
Для того, щоб краще роздивитися кита, він виліз на бушприт.
– Далебі і з цим, – додав боцман, – ми за декілька годин наповнили б ворванню не менше половини із наших двохсот пустих бочок…
– Так… Це вірно… Так! – пробуркотів капітан Халл.
– Це правда, – підтвердив Дік Сенд, – проте, подолати такого великого смугача – справа не з легких.
– Звичайно, – відповів капітан Халл. – Справа важка, дуже важка. Великі смугачі мають дивовижної сили хвіст і нам необхідно підібратися до нього дуже обережно. Найміцніша шлюпка розлітається на друзки від удару їхнього хвоста. Однак заради такої наживи варто ризикнути.
– Великий смугач – велика здобич! – промовив один із матросів.
– І вигідна! – додав інший.
– Шкода пройти повз і не привітатися з таким китом! – підсумував третій.
Було зрозуміло, що вся команда дуже зраділа зустрічі з китом. Скільки ворвані плавало так близько у воді! Матроси говорили так, ніби варто лише підставити бочки і ворвань стрімко лине до них широкою рікою.
Видершись на ванти фок-щогли, вони пильно спостерігали за кожним рухом кита і нетерплячі вигуки видавали їхні почуття. Капітан Халл мовчки гриз нігті. Здавалося, смугач, неначе могутній гігант, притягує до себе «Пилигрим» та увесь його екіпаж.
– Мамо! Мамо! – вигукнув малюк Джек. – Мені дуже хочеться подивитися, який він – кит!
– То ти хочеш подивитися на кита поближче, серденько? Чому б і ні, друзі? – звернувся капітан Халл до матросів, вже не в силах протистояти спокусі. Людей в нас замало… Ай, та якось впораємося…
– Впораємося, впораємся! І в один голос закричали матроси.
– Я не вперше змушений буду виконувати обов’язки гарпунщика, – продовжував капітан Халл. – Подивимося, чи я ще не розучився метати гарпун…
– Ура, ура, ура! – закричали матроси.
Розділ сьомий. Підготовка до полювання
Зрозуміло, чому поява величезної морської істоти так схвилював екіпаж «Пілігрима». Кит, що плавав посеред червоного поля, здавався гігантом.
Зловити його та заповнити трюми корабля – спокуса не з малих! Чи могли китобії втратити таку можливість?
Однак місіс Уелдон запитала капітана Халла чи безпечне полювання за таких умов для команди та, власне, для нього самого.
– Так, місіс Уелдон, – відповів капітан Халл. – Небезпеки немає. Мені неодноразово доводилося полювати на кита з однією шлюпкою і жодного разу я не помилявся. Повторюю, небезпека не загрожує нам і, відповідно, вам.
Місіс Уелдон заспокоїлася і більше питань не задавала.