Чорна бузина (СИ)

– Так.

– Чоловіка?

– Подругу. – Я дістала рибу на блюдо, хліб, салат, гарнір.

– А вина у вас часом немає? – Сама невинність в очах. Дістала й бокали і вино.

– Ганна Василівна, а ви смачно готуєте.

– Дякую. – Я налила йому вина. Він з задоволенням випив пів бокала одним ковтком , а я в ньому запідозрила прихованого алкоголіка. Він я явною насолодою уплітав рибу, навіть присунув до себе салат з хлібом. Ще встиг похвалити хліб, гарнір, і салат.

– Де ви навчилися так смачно готувати?

– Плуталась під ногами у шеф-кухаря. Моя подружка полюбляє смачні страви, та готувати їй ніколи, і готує вона так собі. Я її люблю, і то ж доводиться радувати людину. Ще до мене часто любить приїздити в гості моя сім’я, і їх теж доводиться годувати.

– А у вас велика сім’я?

– Двоє братів, мама, тато, дідусь , бабуся, тітонька і двоюрідні брати. А у вас?

– А я був один у батьків і дуже заздрив тим, у кого буди брати і сестри.

– А батьки?

– Мої батьки померли. – Плоско і безвиразно сказав він.

– О, пробачте.

– Мені було 15 років, спочатку померла мама, а через два роки батько.

– А з ким ви жили?

– Сам.

– А інші родичі?

– Мій батько був з дитячого будинку, а мама одна в сім’ї.

– Пробачте, я навіть не уявляю, як вам. Довкола мене завжди багато рідні.

– Так. – Погодився він.

– Чай? Є смачні булочки. – Він дивно глянув і кивнув.

– Я вас пригощу трав’яним. Баба Явдоха запевняє, що від нього стає легко жити.

– Я хотів поговорити. – Тяжко зітхнув Дмитро Олексійович.

– Так, я пам’ятаю, переглянути документи.

– Ні. Не тільки. – Він глибоко вдихнув, як перед стрибком з висоти. – Я хочу знати, що відбувається? Я вас чимось образив?

– Ні. – Похитала я головою

– Зі Львова ви уникаєте мене. Ще трохи і почнете шарахатись і хреститись як та ваша Баба Явдоха. – Він скривився. – То що?

– Я попросила у вас чотири дні вихідних.

– Ви хочете покинути мене? Я хочу знати? Я маю право знати, на що мені розраховувати? Чому ви ігноруєте мене, а потім з якоїсь міфічної причини заявляєте, що вам треба вихідні? Що відбувається? – Його погляд ні на мить не відпускав мене і в ньому була злість. Я збентежилась під виявом його почутті

– Ганно Василівно, я хочу знати, ми будемо працювати разом? Я можу на вас розраховувати? Чому ви мовчите? – Він смикнув рукою і змахнув кружку з чаєм зі столу. Кружка тут же розбилась і по полу розтеклась калюжа з чаєм. Ми обоє в унісон подивились на неї, а потім Дмитро Олексійович перевів погляд на мене.

– Я не хотів. Це випадково вийшло. – Вся його злість вщухла , і він виглядав засмучено і винувато. Піднявся і почав збирати друзки з кружки.

– Я знаю. – Зітхнула я. – Нічого страшного . Це лише чашка. – На мить наші пальці зустрілись біля одної друзки і я зрозуміла, що у нього руки тремтять. Я витерла підлогу.

– Давайте я ще одну чашку чаю зроблю і ми поговоримо?

– Ні. Тобто я не хочу чаю.

– Дмитро Олексійович, мені шкода, що ви прийшли до таких висновків з моєї поведінки. Я справді вас уникала останнім часом, але це мої особисті проблеми і до нашої роботи вони відношення не мають. З понеділка я вже буду на роботі.