Мрійниця з Остенде

— Може бути вам супутником.

— У мене є книги.

— Водити вас на пляж.

— Я туди ходжу з Боббі, моїм спанієлем.

— Притримати двері й відсторонитися, коли ви кудись заходитимете.

— У мене немає жодних проблем із дверима, і я не оціню чоловіка, який відсторонюватиметься. Ні, цього не досить, в чому ще він може мені прислужитися?

— Він міг би вас пригортати, пестити вашу шийку, цілувати.

— О, це вже краще. Що ще?

— Іще він може покласти вас у ліжко, де зробить вас щасливою.

— Невже?

— Він вас кохатиме.

— Чи зуміє?

— Кохати вас — не повинно бути чимось складним.

— Чому?

— Бо ви люб’язні.

Не усвідомлюючи цього, ми невідворотно наближались одне до одного.

— Чи ж мені потрібно вийти заміж, щоб усього цього домогтися? Чи ж цю роль не зміг би зіграти залицяльник?

— Зміг би, — ствердно видихнув він.

Раптом його обличчя нахмурилося. Він відкинувся назад, щільніше закутався у тканину, підвівся, обвів занепокоєним поглядом стіни довкіл і заговорив, повністю змінивши тон і манеру висловлюватися.

— Перепрошую, мадемуазель, я негідно веду себе з вами. У вас стільки шарму, мадемуазель, що я забув про ситуацію, яка змушує вас мене слухати, і дозволив собі неприпустимі речі. Прошу мене вибачити і забути про мою поведінку. Чи не могли би ви показати, де ваша ванна кімната?

Нова владність забриніла в його голосі, а я, не вагаючись, одразу ж їй підкорилась.

Щойно він зайшов до ванної, я пообіцяла, що одяг лежатиме на табуретці за дверима, і кинулась до своєї кімнати.

Відкриваючи з розмаху шухляди й шафи, я передумувала всю сцену. Що зі мною трапилось? Я вела себе наче авантюристка, я йому лестила, його провокувала, розпалила, авжеж, змусила залицятися… У мене виник смак подобатися, він наповнював мої слова іншим змістом, насичував мої жести, увиразнював мої погляди, словом, підштовхував мене перетворити наш обмін фразами на флірт. Сама того не бажаючи, я створила між нами еротичну напругу. Давши йому образ легковажної жінки, я спонукала б його бути надто підприємливим, якби в останню мить він не вхопився за своє виховання.

Мої шафи привели мене у відчай. У них не тільки не можна було знайти щось підхоже для чоловіка, а й нічого, що відповідало б його росту. Раптом мене осяяло: я піднялася на поверх служниці Марґіт, яка була високою, широкою та огрядною, і, скориставшись її відсутністю, дещо в неї позичила.

Геть спітнівши, я витягла найширшу річ із її валізки, квапливо спустилась униз і прокричала перед дверима:

— Мені дуже соромно, це просто катастрофа. Я можу вам запропонувати лише халат, позичений у моєї служниці.

— Підійде.

— Ви так кажете, бо ніколи її не бачили. Я чекатиму вас унизу.

Коли він спустився вниз, вирядившись у широкий бавовняний халат білого кольору — його комір і рукави прикрашало мереживо, саме так! — ми розреготались. Він сміявся зі свого кумедного вигляду, я реготала з ніяковості, бо за контрастом ця жіноча річ робила його ще мужнішим і сильнішим. Розмір його ніг і рук мене хвилював.