Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

— Та ми завжди будемо раді бачити вас, — мовила Катріна. — Вас обох.

Іще раз привітавши молодят, Ерагон усівся наприкінці столу й почав кидати Сапфірі шматки смаженої курки, поглядаючи, як та вправно хапала їх на льоту. Він сидів там, аж доки з Рораном і Катріною не закінчила розмовляти Насуада, подарувавши їм щось зовсім маленьке, таке маленьке, що юнак не зміг навіть розгледіти його. Коли дівчина відійшла від молодят і хотіла як-небудь непомітно втекти, Ерагон вийшов з-за столу й поспішив її зупинити.

— Що таке, Ерагоне? — спитала Насуада. — Вибачай, але я маю йти. У мене більше нема часу.

— Стривай, це ти подарувала Катріні весільну сукню й посаг?

— Так. А хіба тобі щось не подобається?

— Та ні ж бо, я просто дуже вдячний тобі за те, що ти така щедра до моєї родини… А хіба у варденів уже немає проблем із золотом?

— Є, — зітхнула Насуада, — але вони не такі катастрофічні, як раніше. Після того, як я розробила план із мереживом і перемогла на випробуванні довгими ножами, мандрівні племена присягнули мені на вірність і віддали мені свої багатства. Отже, тепер у нас значно менше шансів померти з голоду або загинути в бою, не маючи належної зброї. — На губах дівчини промайнула посмішка. — Не переймайся… Те, що я подарувала Катріні, усього-на-всього дрібничка, порівняно з тим, скільки треба золота, щоб забезпечити нашу армію всім необхідним. У всякому разі, я не вважаю, що витратила своє золото марно. За нього я купила повагу Катріни й добру волю Рорана. Може, я надто самовпевнена, та мені здається, що його відданість буде значно ціннішою за сотню щитів або списів.

— Слухай, ти що, завжди думаєш про майбутнє варденів? — здивувався Ерагон.

— Завжди. І ти теж маєш це робити. — Насуада хотіла була вже піти, та несподівано повернулася й мовила: — Заскоч, будь ласка, до мого намету перед заходом сонця, і ми відвідаємо тих воїнів, яких сьогодні було поранено. Серед них є чимало бідолах, яких нам уже навряд чи пощастить зцілити. Але їм усе одно буде приємно, що ми хвилюємося за них і цінуємо їхню жертву.

— Я обов'язково прийду, — кивнув Ерагон.

— От і добре.

Весілля було в розпалі. Вершник сміявся, їв, пив і розповідав усілякі історії своїм старим друзям. Бенкет ставав дедалі жвавіший, бо медовуха текла рікою, не згіршою за Джиєт. Невдовзі чоловіки звільнили поміж столами місцину й улаштували невеличкий борцівський турнір, а потім стали змагатися, хто з них влучніше стріляє з лука й краще володіє кийком.

Неподалік від них двійко ельфів, чоловік і жінка, вправлялися на мечах, тонкі леза яких свистіли в повітрі з такою швидкістю, що глядачі аж роти пороззявляли. А після завершення показового бою Арія заспівала всім дуже ніжну пісню, від якої в Ерагона по спині побігли мурашки.