Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

— Я скорше відріжу собі руку, аніж знову розлучуся з тобою.

По щоках Катріни потекли сльози, й вона вся аж здригнулась від тихого ридання:

— Я теж не хочу з тобою розлучатися.

Тоді Роран міцно обняв кохану за плечі й став повільно погойдуватись назад і вперед, немовби заколисуючи її. Коли Катріна трохи заспокоїлась, юнак прошепотів їй на вухо:

— Я краще помру, ніж дозволю комусь образити тебе або нашу дитину. Якщо ти збираєшся йти, тоді ти мусиш зробити це прямо зараз, доки тобі ще легко мандрувати.

Катріна заперечно похитала головою.

— Ні. Я хочу, щоб Гертруда була моєю повитухою. Вона єдина, кому я довіряю. А крім того, під час пологів можуть виникнути якісь труднощі, тож мені краще бути тут, де є чарівники, що добре розуміються на зціленні.

— Усе буде добре, — мовив Роран. — А щойно наше дитя народиться, ти підеш до Аберона, а не до Даута — там тобі буде безпечніше, бо на Аберон не так-то вже й легко напасти. А якщо й там не буде безпечно, то ти зможеш піти до Беорських гір і жити разом із гномами. А коли вже Галбаторікс наважиться розпочати війну проти гномів, тобі доведеться шукати притулку в ельфів у Ду Вельденвардені.

— Угу… А коли Галбаторікс нападе на Ду Вельденварден, я полечу на місяць і доглядатиму наше дитятко серед духів, що мешкають на небесах.

— А вони будуть поклонятися тобі й зроблять тебе своєю королевою, бо кому ж, як не тобі, бути нею.

Катріна міцніше пригорнулась до Рорана.

Так вони й сиділи аж до самого ранку, спостерігаючи, як зірки одна за одною зникають із неба, а його східний край поволі починає набувати рожевого кольору. Коли на небі залишилась тільки одна вранішня зоря, Роран тихо мовив:

— Ти знаєш, про що я зараз подумав?

— Про що?

— Я вб'ю всіх солдатів Галбаторікса, зітну йому голову з плечей і порубаю на дрібні шматочки його дракона. А потім я захоплю всі міста Імперії й здолаю Мертага з Торнаком. І все це станеться ще до того, як ти народиш дитину — бо тоді тобі не треба буде мене покидати.

Катріна трохи помовчала:

— Якби тобі вдалося це зробити, моєму щастю не було б меж.

Закохані хотіли були повернутись до ліжка, аж раптом із темного неба спустився крихітний човник, сплетений із сухих травинок. Він ширяв перед їхнім наметом по невидимих повітряних хвилях, нагадуючи маленького дракончика з розпростертими крилами, і, здавалося, пильно на них поглядав.

Молодята зачудовано завмерли.

Несподівано човник, ніби жива істота, полинув до стежки перед їхнім наметом, а потім підстрибнув угору й перекинувся в повітрі, намагаючись зловити заблукалу мошку. Коли ж та втекла, човник повернувся до намету й зупинився за кілька дюймів від обличчя Катріни.

Роран іще як слід не збагнув, чи слід йому зловити цього човника, чи ні, але той уже крутнувся в повітрі й поплив собі геть, розчинившись у безмежному океані неба й залишивши закоханим на пам'ять неабиякий подив.